З Іриною Мак

«Кайдаші» — це такий дуже добрий випадок у моєму житті, значущий. Не думала, що фільм стане настільки популярним, що буду такою впізнаваною, як і всі ми, Кайдаші.

Попервах навіть не любила свою героїню і боялась, що і її, і мене заразом зненавидять, настільки негативно був виписаний образ. І ми її разом із Наташею Ворожбит змінювали вже під час зйомок. … Ми інколи сперечалися, але це був тандем. Принаймні намагалися робити Кайдашиху чесно. І я люблю цю людину. Вона — справжня, відверта. Якщо біситься — то біситься, сердиться — сердиться, а коли любить — то любить. Онуки — це її золото. «Ніяких памперсів, буду прати пелюшки!» А Омелько той безтолковий, що все життя пиячить?! Вона ж його не кидає, підтримує. Та її пожаліти тільки можна. Насправді Кайдашиха — прекрасна людина.

Знаю, упевнена, аби подібного не траплялося в житті, дітей треба вчасно випихати з дому: іди, пробуй життя, закохуйся, роби помилки, заробляй, будуй своє… Але ж ми, батьки, як зазвичай робимо? Ой, це ж моє і нехай буде при мені! Це ж синок, я його і нагодую, і в чисте вберу. А потім отакий кайдашівський котел виходить. Ну, не можна всім разом жити. Ми ж такі різні. Мені, наприклад, дуже потрібна власна територія! А коли всі, як Кайдаші, на голові одне в одного сидять, то це ж сказитися можна! Як це витримати і завжди бути добрим, терплячим?!

Хоча Макар дуже часто був зі мною на роботі, в театрі, а зацікавленості тим, що відбувалося на сцені, не бачила. Для нього в театрі були свої інтереси, він там грався, спілкувався з акторами. Коли трохи подорослішав, захоплювався психологією, навіть курси закінчував. Йому легко даються іноземні мови. То, здавалося б, навіщо тобі, сину, те акторство?! Просто наша професія страшенно нестабільна, хоча тепер нічого стабільного у світі й немає. Вона — психологічно затратна, дуже залежна. Зараз він себе шукає. Так, акторство вже спробував, трохи познімався, пограв. Упевнена, це не кінцева його історія. І дай Боже йому знайти себе, відчути, де він, хто він, як він. Мене це радує, тому що Макар не байдикує в плані розуміння себе і світу навколо.

Якщо розумний сценарій, якщо розумний режисер, то може бути будь-яка роль — зараз я вже це розумію. І, як акторка, неодмінно маю бути адвокатом своєї ролі. Відкрити ту людину, хоч би якою була, знайти причини, чому стала, наприклад, недоброю, підлою, жорстокою тощо. Тоді в цьому є сенс. Роль неодмінно має бути об’ємною, не пласкою.

Хоча є теми, в які просто не хочу влізати, бо дуже боляче. Зовсім не вмію відсторонюватися від образу, і щоб зіграти, маю включитися в нього повністю. А тоді хворію, виснажуючись і фізично, і морально. Особливо з театральними роботами складно.

Знаєте, настільки не люблю грати в житті! Хоча якби грала, можливо було б простіше жити. От, буває, знайомиться зі мною людина, хто не бачив мене в театрі чи на екрані, відразу цікавляться: а хто за професією. Чомусь багато хто вважає, що я або в податковій, або десь у поліції працюю. (Сміється). Не люблю говорити, що я — актриса. Бо одразу починається: ой, то це ж ви любите грати! Або: ну, ти ж актриса, зіграй! Не знаю, напевне, то й справді розкіш — бути собою. Але мені простіше бути собою і я не дуже думаю, як на це реагуватимуть люди.

Я розумію, що в житті, напевне, найцікавіше буде, коли робитимеш те, чого тобі насправді хочеться, й не робитимеш того, чого не хочеться. Хоч би як це банально звучить. Але від того задоволення, яке отримуватимеш, ставатимеш щасливішим. А це означає, що й довкола все буде іншим. Воно, в принципі, не зміниться, залишиться таким, як і було, але твоє сприйняття його і тебе самої буде зовсім іншим. Можливо, навіть всупереч усьому, треба знаходити в собі сили та можливості робити те, що хочеш. Не плювати на свої бажання, на свої мрії.