До дня народження Панаса МИРНОГО
…Того дня, як і завжди, полтавський поліцмейстер чемно привітався при зустрічі з давно знайомим йому солідним чоловіком.
І не дивно: держслужбовець із понад 50-річним стажем був шанованою в місті людиною, чию сумлінну роботу і вміння ладнати з колегами держава свого часу відзначила спершу орденом Станіслава ІІ ступеня, потім — орденом Анни ІІ ступеня, а 1914-го — чином дійсного статського радника, який дорівнював губернаторській посаді й генеральському чину в армії. Чув поліцмейстер і про те, що всього в житті цей чоловік досяг самотужки.
Син бухгалтера повітового казначейства Якова Рудченка з Миргорода, званий Афанасієм, уже в 14 років після повітового училища став писарем у суді. На подальше навчання батьки не мали коштів, тож займався самоосвітою, а осівши в Полтаві, швидко став своїм у місцевому «вищому світі», згодом був обраний і до Полтавської громади та комісії Міської думи…
Хоча, попри зовнішню ввічливість, того дня на душі в поліцмейстера кішки шкребли. От уже кілька місяців поліція безрезультатно розшукувала політично підозрілу особу — активного поборника української мови письменника Панаса Мирного. Заборонені цензурою його твори — були-бо написані українською! — у т.ч. найвідоміший «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», стали для царського режиму кісткою в горлі. Надруковані за кордоном, вони якимось побитом потрапляли до України, де їх передавали з рук у руки. «Останньою краплею» для царату став публічний протест Панаса Мирного, обуреного забороною влади відзначити 100-річний ювілей Тараса Шевченка. Відтак письменника (цілком логічно для жандарма) оголосили у всеросійський розшук — та спробуй знайти людину, світлин якої ніхто ніде й ніколи не бачив!
Незадоволений таким ходом справ, полтавський поліцмейстер і гадки не мав, що тільки-но привітався не лише з поважним чиновником Рудченком, але й із розшукуваним ним Панасом Мирним! Адже Панас Якович і був тим уже немолодим (народився 13 травня 1849 р.) «забороненим» письменником, творами якого зачитувалися українці! Маючи трьох синів і хвору дружину, писав ночами, нерідко записуючи тексти до бухгалтерських книг. А для сюжету використовував лише правдиві історії, які від когось почув чи й сам пережив. І псевдонім придумав за назвою рідного Миргорода.
…Вистежуючи таємничого Панаса Мирного, жандарми провели тоді обшук і в будинку Рудченка — але ніхто не додумався зазирнути в ящик для зберігання сала, де були сховані рукописи! Та й свою таємницю Панас Якович ретельно беріг, за все життя не оприлюднивши ані автобіографії, ані жодної світлини, й уникаючи інтерв’ю!
А ось за розвідками літературознавця Леоніда Ушкалова, уперше Панаса Мирного «розсекретили» 1892 р. на сцені Полтавського театру, коли після прем’єри п’єси «Лимерівна» глядачі під овації почали вимагати виходу автора на сцену. Присутній у залі Панас Якович не зміг тоді відмовити шанувальникам, чимало подивувавши своєю «розвіртуалізацією» знайомих театралів, — та це вже інша історія. Головне, він завжди підкреслював, що не потребує слави, яка справді знайшла Панаса Мирного лише після закінчення земного шляху.
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
