Так уже дано нам природою, що часто вдивляємось у нічне небо, шукаємо вподобані зорі, сузір’я, замислюємось над безмежністю Всесвіту, Вічністю. Прагнемо, та не можемо осягнути шалені відстані до небесних світил. Світло окремих зірок, галактик мчить до нас тисячі, сотні тисяч, а то й мільйони років. І те, що бачимо тепер (навіть астрономи у надпотужний телескоп), уже не є реальністю. Можливо, ця зоря давно зникла, згасла, а інша, непомітна, спалахнула. Цікаво, яким бачили калейдоскоп неба наші далекі пращури?
В Україні астрономічна наука була відома ще у XVI ст., її викладали у братських школах, а у XIX ст. – в університетах. У Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві навіть функціонували астрономічні обсерваторії. Але ще у 20-30-х рр. XX ст. українські селяни послуговувалися набутими з давніх-давен народними знаннями про небесні світила та пов’язану з ними циклічність у природі.
Аби визначити час (без годинника, звісно), сприятливий для сільгоспробіт період року, зорієнтуватися на місцевості, селянин мав стежити за небесними світилами і ретельно вивчати зоряне небо.
Народна астрономія українців, власне, давні джерела, які дійшли до нас, засвідчують обізнаність з основними видимими неозброєним оком планетами, зорями, сузір’ями. Доволі цікаві їх народні назви: Велика Ведмедиця – Віз, Мала Ведмедиця – Малий Віз або Пасіка, Лебідь – Хрест, Орел – Дівка несе воду, Волосся Вероніки – Волосожари, Плеяди – Стожари або Квочка, сузір’я Оріона – Косарі, Полиця, Чепіга… Венеру називали Вечірньою зорею, Вечорницею, а перед сходом Сонця – Вранішньою зіркою, Світанковою зорею, Зорницею, Зірницею, Денницею. Хоча знали, що це одна й та сама зоря (насправді – планета). Окремі з цих назв мають спільнослов’янську основу, що свідчить про їх давнє походження.
Для переважної більшості сузір’їв народна астрономія зафіксувала розташування над обрієм залежно від пори року та переміщення на зоряному небі. Це також слугувало основним мірилом часу після заходу Сонця. Казали: «Якщо Віз (Велика Ведмедиця) перекинувся – скоро світанок».
Важливим орієнтиром уночі був Чумацький Шлях, бо вказує напрямок на південь. Стверджували, що вночі птахи летять у вирій, орієнтуючись за Чумацьким Шляхом. Північна зоря, звісно, – на північ. Чумацький Шлях – також суто українська народна назва Галактики, що має вигляд світлої туманної смуги на зоряному небі, символ довгої небезпечної дороги. Вчені називають кілька причин, що зумовили цю назву. Українські чумаки, які перевозили на волах хліб, сіль, рибу, долали нелегкий шлях. Таким чином у свідомості людей гігантське скупчення зірок асоціювалося з небезпекою і безкінечною дорогою чумаків. І за ним орієнтувалися вночі. Інша назва – Молочний Шлях, адже він біліє на темному небі.
За окремими зорями, Сонцем і Місяцем також орієнтувалися на місцевості. Сонце було основним мірилом визначення часу вдень. Для цього спостерігали за світилом і вимірювали довжину власної тіні. В один і той самий час за годинником у різні пори року тінь має різну довжину. І про це знали наші предки.
Спостереження сходу і заходу Місяця зумовило основу поділу року на місяці, а термін, що означає «одну дванадцяту частину року», збігається із назвою супутника Землі. Відповідно до фаз Місяця календарний місяць наші далекі предки поділяли на кілька частин: молодик, підпоєний, повний, кварта (були й інші назви), а тридобовий період невидимості у русі Місяця називали переміною.
Безперечно, українці здавна були обізнані з основними закономірностями руху Сонця і Місяця. Це ритуально закріпилося у святкуванні днів літнього і зимового сонцестояння. Народні астрономічні знання українців фіксують інформацію і про інші небесні явища – комети, метеорити, північне сяйво тощо, пов’язують з ними повір’я, легенди, перекази. Зоря (зорі), Місяць, Сонце наявні в українському пісенному фольклорі, зокрема колядках та щедрівках.
Тарас ЛЕХМАН.
