Сьогодні першому космонавту незалежної України було б 70. А три роки тому, за кілька днів після дня народження, 31 січня 2018 року, його серце раптово зупинилося під час ранкової пробіжки. Нам поталанило: Леонід Костянтинович побував свого часу в редакції і на порадницькій гостині розповідав зокрема й про свої, так би мовити, космічні враження. Ось деякі з них.
«ХТО З ХЛОПЧИКІВ НЕ МРІЯВ СТАТИ КОСМОНАВТОМ?!»
Моя мрія народилася 12 квітня 1961 року, коли людина вперше полетіла в Космос. Мені було десять років, і навчався у третьому класі. До цього бачив себе льотчиком-винищувачем. Дитинство мого покоління збіглося з початком космічної ери і, справді, багато ровесників мріяли стати космонавтами. Я знав, що задля цього треба багато працювати над собою. Одного бажання замало. Адже мрія ця надзвичайно висока, космічна. Змалку вона якось дисциплінувала мене, спрямовувала.
…Спочатку носив це в собі, а згодом зізнався, що також хотів би злітати в Космос. Через це і школу закінчив зі срібною медаллю, вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків. Це був перший серйозний крок до здійснення моєї мрії. Мама не хотіла, аби я став льотчиком. Пам’ятаю, коли пройшов медичну комісію в льотне училище, надіслав їй телеграму про це, а вона у відповідь: «Завалюй екзамени і їдь вступати до медінституту».
«ХВИЛЮВАВСЯ, ЯК НЕРЕНЕСУ НЕВАГОМІСТЬ»
Проходили ми всілякі випробування і в барокамерах, термокамерах, сурдокамерах, центрифугах. На останніх нас випробовували, як переносимо великі перевантаження. А були ж вони десятикратні. Це — на межі людських можливостей. Скажімо, при вазі 75 кг маса тіла під час перевантаження становила вже 750 кг. І кров, і серце, і кожна клітиночка за таких умов робляться в десять разів важчими, а при цьому записуються кардіограми, енцефалограми тощо, і кожен орган має працювати чітко та злагоджено.
…Літаючи на винищувачах, виконуючи фігури вищого пілотажу, я випробував на собі теж великі перевантаження — п’яти-, шестикратні. Це мені було знайоме, а от що таке невагомість — ні. Хоча ми й тренували вестибулярний апарат. Ці обертання я виконував із задоволенням, мені навіть сказали, що маю унікальний вестибулярний апарат. Проте коли летів у Космос, хвилювався, як перенесу невагомість, адже знав, що для декотрих космонавтів вона ставала серйозним випробуванням, кожен по-своєму на неї реагує. Медицина ще не здатна так глибоко проникнути в людський організм, аби вивчити її вплив на нього.
Мої хвилювання були марні — невагомість я переніс нормально.
«ОТЕПЕР БАЧУ, ЩО ВОНА ДІЙСНО КРУГЛА!»
Поглянувши вперше в ілюмінатор одразу після старту, побачивши Землю, я не втримався від цього фантастичного видовища і сказав командиру екіпажу, котрий був поруч: «Кевіне, отепер я бачу, що вона дійсно кругла». Але дещо мене й стривожило дуже — надзвичайно тоненький прошарок атмосфери, в якому існує наша планета. Загалом із Космосу вона видалася такою беззахисною, надзвичайно вразливою, бо єдиний захист для неї — отой тоненький прошарок атмосфери. У разі якихось космічних катаклізмів ніщо не зможе захистити Землю.
«СПАВ НА СТІНІ… НОВИЙ ДЕНЬ ПОЧИНАВ ПІД ЗВУКИ ГІМНУ УКРАЇНИ»
З точки зору невагомості, поняття «стеля», «підлога», «стіни» не існує. З точки зору фізики, ходити можна скрізь і спати — також. Я, приміром, спав на стіні. Корабель облітає довкола Землі за 90 хв. зі швидкістю 7,9 км за секунду. У нас випадало приблизно 50 хв. на день і 40 — на ніч. 24 години доби спресовуються у 90 хвилин, і до такої частої зміни дня і ночі треба було звикати. О сьомій годині ранку піднімалися, незалежно від того, на якому боці Землі перебували — темному чи світлому. Нам включали музику, хто яку собі замовив. Я розпочинав свій новий день під звуки Гімну України. До речі, американці записали дуже гарний кліп: звучить Гімн нашої держави на тлі планети Земля.
«ЧИ БУЛО СТРАШНО?»
Була напруга, але й цікаво ж як! Думки про те, що міг загинути, відкидав. За тиждень до старту до мене підійшов американець із групи психологічної підтримки і запитав: «На випадок вашої загибелі, хто б ви хотіли, аби заспокоював вашу дружину, присутню на старті?» (Після трагедії з «Челенджером» американці створювали такі спеціальні групи, і члени родин екіпажу впродовж усього польоту були під їхньою опікою). Я вибрав Хайді Стефанишину, з котрою уже був знайомий, і Ріка Хазбента (згодом він полетить командиром на тій самій «Колумбії» і загине разом з Калпана Чавла, яка була членом і нашого екіпажу).
Запитували і про таке: коли щось трапиться з рідними, повідомляти вам у Космос чи ні? Ми всі відмовилися.
«НАШ БАТЬКО ВИЙШОВ САМ»
Зі спогадів дружини, Віри Юріївни Каденюк, котра позаминулого року разом із сином Дмитром також побували в редакції «Порадниці».
Кожні два дні після старту нас возили в центр НАСА на зв’язок. На великому екрані бачили своїх рідних у космосі, розмовляли. А за 15 днів нас знову привезли на космодром. Приземлявся «Шаттл» без двигунів, які відключили ще на орбіті, й у вільному падінні рухався до Землі. Сідав безшумно. А потім, дивимося, виходять астронавти. Двох попід руки тримали. А наш батько вийшов сам. Не передати словами ті емоції, відчуття…
Записала Тетяна ВЛАСЮК.
