Напевне, в Україні не знайдеться людини, котра бодай раз не чула чи не наспівувала якусь із його пісень. Здається, все, що народжувалося в цього талановитого чоловіка, — і музика, і слова, і спів — знаходило відгук у людських серцях, робило його твори відомими, популярними й затребуваними. Любов до музики, Міжнародний день якої відзначається 1 жовтня, полонивши його ще маленьким хлопчиком, і до сьогодні є значимою в житті артиста. Й він продовжує писати, співати, грати, продовжує виходити на сцену зі своєю улюбленою гітарою.
Анатолій Говорадло, соліст легендарного українського гурту «Світязь», музикант, композитор, співак, заслужений артист України, на порадницькій гостині –
ПРО СВІЙ ШЛЯХ
У житті мені часто зустрічалися дуже цікаві люди. Серед таких був і наш сусід, котрий свого часу відбував термін у в’язниці. Він дуже гарно співав і грав на гітарі. Щовечора у дворі нашої п’ятиповерхівки, де ми жили з батьками, збиралася молодь і захоплено його слухала, під гітару разом співали. Нам усім дуже подобалося, коли виконував популярну тоді пісню «Лебедина вірність» Євгена Мартинова. Це настільки мене зачіпало за душу — його тембр, його спів, що захотілося й собі так.
Хоча загалом бажання займатися музикою з’явилося ще в шестирічному віці. Дуже добре це пам’ятаю. Попросив батьків віддати мене до музичної школи. Привели, там прослухали і сказали, що… не маю музичного слуху. З того приводу й досі жартую: це тільки в нашій країні можна стати заслуженим артистом, не маючи ні слуху, ні голосу.
ПРО СПРАВЖНІСТЬ МУЗИКИ
Скажу те, що відчуваю. Слово «музика», як на мене, втратило свій глибокий зміст, музика перестала бути музикою. Справжня — та, що запам’ятовується, в першу чергу, та, що для душі. Все інше — то просто звуки, як, скажімо, для ніг, для танців. Сьогодні, й не тільки в Україні, а й загалом у світі, втрачено мелодію. І те, що я чую, моя душа не сприймає. Можливо, це пов’язано з моїм віком? Але ж коли слухаю талановиту музику якихось молодих виконавців, і вона мене зачіпає, розумію, що вік тут ні до чого. Тоді й запитую у себе: а чому ж мені подобається музика, написана п’ятдесят, сто, двісті років тому, якщо, кажуть, музичні вподобання — питання віку?!
ПРО «СВІТЯЗЬ»
Колись Толя Матвійчук написав, що зв’язок Говорадла й Гершензона — то як гримуча суміш. Діма, з котрим познайомилися у «Світязі», був дуже вишуканим і професійним у своїх аранжуваннях, мені вдавалися якісь мелодії. Й оцей такий тандем задовольняв мене на 200 відсотків. Добра від добра ж не шукають. А ще у «Світязі», до того, як він став дуетом, працювали музиканти вищого пілотажу, суперпрофесіонали. Потрапивши до колективу, багато чому в них учився. Адже не закінчував музичних вузів, і мої колеги були для мене як педагоги. Загалом, вважаю, найкраща освіта — то самоосвіта, коли людина бере те, що їй потрібно.
ПРО ЗІНКЕВИЧА
Василь Іванович, із котрим свого часу працював у гурті «Світязь» і про що залишилися найпрекрасніші спогади, дуже цікава людина й дуже високопрофесійна. Завжди досить серйозно ставився до того, що співає, — до мелодії, до тексту. Цьому можна повчитися в нього. А ще — тієї його поваги до публіки. Ніколи не виходить на сцену непідготовленим, завжди продумує, що скаже людям. Серйозно ставиться і до свого зовнішнього вигляду. Одне слово, професіонал із великої літери. І ті всі регалії, що має, цілком заслужені.
ПРО ВИБІР ДІТЕЙ
Свого часу Ян Табачник запитував нас із Дімою: «Господи, невже ви хочете, аби ваші діти теж стали музикантами?!» А я відповів, що професія музиканта — то певною мірою нагорода для людини, можливість отримувати справжнє задоволення від життя. Займатися треба тим, що подобається. А якщо бракуватиме грошей, завжди можна взяти в руки лопату й заробляти тут чи поїхати, скажімо, до Польщі.
ПРО СЬОГОДЕННЯ
Так, живу сьогоднішнім днем, живу своїм онуком Матвієм. Доньчин син тепер мій найкращий друг. Хоч йому тільки два з половиною роки, ще не розмовляє, та мені є про що з ним поговорити. (Сміється). Живу своєю музикою, коли який концерт планується, намагаюсь адаптувати її до сьогоднішнього дня. Минуле пам’ятаю, на майбутнє сподіваюся, а живу сьогодні.
ПОРАДА
Думати. І довіряти самому собі.
Повну версію порадницької гостини з АНАТОЛІЄМ ГОВОРАДЛОМ можна вже прочитати в свіжому номері газети «Порадниця» від 1 жовтня цього року.
Автор та керівник проєкту Тетяна Власюк, головний редактор газети «Порадниця».