Крим і Україна – тема, на яку говорити боляче. Та як не розповісти про людину, яка кожною своєю справою підтримує українців Криму, лишаючись громадянином України і мешкаючи на анексованому півострові? Це Віктор Качула, головний редактор інтернет-видання «Кримська світлиця», журналіст, поет, виконавець власних творів, голова оргкомітету Всеукраїнського літературного конкурсу «Ми діти твої, Україно!», який проводить видання. Майже 200 юних прозаїків, поетів, публіцистів з усієї України змагалися вже в 13-те. А 10 квітня церемонія нагородження у столичному Театрі на Подолі зібрала 25 фіналістів.
«Друзі, ми їдемо до Вас – тато і я. Вірю, справа, яку робимо, – важлива і потрібна. Дякую всім, хто нас щиро підтримує!» – написала напередодні приїзду до Києва Юлія Качула, донька Віктора, нагадавши: ввечері у Публічній бібліотеці ім. Лесі Українки відбудеться їхній творчий вечір.
Першу гітару Віктор придбав іще студентом Шацького лісового технікуму. Почав виконувати чужі, а потім власні пісні. Тополі й клени в його віршах наділені людськими якостями. Ці перші твори перегукуються з нинішнім непростим часом.
Коли служив в армії, у Німеччині, писав і там. Один із хлопців привіз із відпустки на прохання Віктора гітару. Гуртування солдат довкола пісні не сподобалося ротному – і якось підскочив, вирвав із рук, кинув, розтоптав… Та хлопці повернути життя своїй подрузі.
А гітару, з якою прибув на вечір, Качулі презентувало 35 років тому київське журналістське студентське братство. З нею пройшов студзагони, був за Полярним колом, виступав у складі університетського квартету «Лелеченьки». Студентом почав писати й на соціальні теми. А потім прийшла нова – кримська.
До Криму потрапив на журналістську практику. Їздив у відрядження, аби побачити півострів. Після практики Віктора запросили до місцевої «молодіжки». Вона виходила російською, однак не мав сумніву: все прийде до свого рідного! Про це, власне, й одна з його пісень, де батько кличе сина повертатися додому, аби разом сіяти пшеницю, а той уже навчений сіяти золоте насіння рідного слова.
Виконав і нову пісню на слова Данила Кононенка. Як один з організаторів Товариства української мови в Криму, співзасновник і завідувач літературного відділу «Кримської світлиці», член ради НСПУ і правління Всекримського товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка, присвятив цю поезію 15-річчю газети «Кримська світлиця».
– От уже 3 роки як його немає. І зберегти конкурс, біля витоків якого стояв Кононенко, – наш обов’язок, попри те, що він відбувається на волонтерських засадах, – сказав Віктор Качула.
«Кримська світлиця» була єдиною українською газетою на півострові. Але 2016 р. колишніх працівників, зокрема редактора, звільнили за незгоду з переведенням редакції до столиці й позбавили права засновництва. Переконаний, що Данило Кононенко ніколи не залишив би читачів-кримчан. Але має надію: поетична присвята ще стане гімном їхнього конкурсу і тієї «Світлиці», яку видаватимуть у друкованому вигляді.
– Чимало знаних людей шанували цю газету, – каже Віктор Володимирович. А я пригадую, як він із донькою бував і в «Порадниці», коли наші «Вісті…» очолював світлої пам’яті Борис Шинкарук.
Повертаючись до поезії, Качула розповідає про власний неологізм – «накримилося», нова пісня з яким стала для нього спробою назвати речі своїми іменами.
А після тривалих оплесків їм із Юлею побажали, аби знайшлося достатньо мудрих українських сердець, які підхоплять підняту кримськими патріотами хвилю, щоб ми разом почали повертати Крим – і в душі, і в серця, і в географію України.
Ольга ГОЙДЕНКО.
