З-поміж усіх високих слів, які доречні, коли йдеться про Ліну Василівну Костенко, найперше — Талант писати і гідно жити. Це завдяки йому знаходить ключі до наших сердець авторка понад 10 поетичних книжок, історичних віршованих і принаймні одного прозового романів, летючих катренів і унікальної лекції про гуманітарну ауру нації. Моральний авторитет, совість України, взірець духовності, геній слова, «залізна жінка» і водночас — втілення ніжності, усе життя гарна, горда, принципова, безкомпромісна, часом гостра. За недавніми результатами опитування в рамках проекту Kantar Online Track, вона, разом із княгинею Ольгою, Анною Ярославною, Роксоланою й Лесею Українкою, — в числі п’яти найвидатніших жінок в історії України. У ювілейний день 90-річчя Ліни Василівни напередодні Всесвітнього дня поезії відчуймо іще раз чарівність її Диво-слова.
Донечка в родині вчителів Костенків у Ржищеві на Київщині народилася 19 березня 1930 року. Їй не було й року, коли до батька прийшли енкаведисти. Коли спитали про зброю, відповів ствердно, показавши… на ліжечко зі своєю крихітною дівчинкою.
Їй було 6, коли талановитого Василя Костенка, який самотужки опанував 12 мов, заарештували як ворога народу, на десятиріччя розлучивши з родиною. За кілька років Костенки переїхали до Києва, де Ліна пішла до школи на Трухановому острові, котру під час війни спалили разом із їхнім селищем. Спогади про ті часи лягли в основу вірша «Я виросла у Київській Венеції».
Безкомпромісність, якою з юності вирізнялася Ліна, перейняла від бабусі; та навчила онуку любити свободу. У дитинстві дівчинка мріяла стати… льотчицею, навіть сконструювала собі парашут зі старої парасолі та простирадла — й, упевнена, що полетить, стрибнула з ним із горища. Пізніше захопилася педагогікою; через неї прийшла й до поезії: перші вірші побачили світ 1946 року.
СХВАТКА З СИСТЕМОЮ
По війні почала відвідувати літературну студію. Закінчивши школу, вступила до Київського педагогічного інституту, та потім переїхала навчатися до Московського літінституту ім. О.М.Горького, який закінчила з відзнакою. 1957-го вийшла перша збірка, котра отримала схвальні відгуки; так само тепло зустріли другу і третю книжки, але дві наступні заборонила цензура, тож вірші Ліни почали ходити в «самвидаві».
1965 року разом із Сергієм Параджановим, Іваном Драчем, Олегом Антоновим та іншими науковцями й митцями вона відправляє до ЦК КПУ та ЦК КПРС лист-протест проти арештів української інтелігенції, а 1966-го у Львові разом із Дзюбою і Чорноволом підтримує заарештованих дисидентів. Того ж року в Спілці письменників за слова на захист Світличного, Заливахи, Косіва й Гориня їй аплодує молодь. Іще за рік вона вже на львівському суді над Чорноволом. Потім — участь у протесті проти введення радянських військ до Чехословаччини й листи на захист Чорновола. Як наслідок, — лунка тиша ще на десяток років, коли не лише твори, але й ім’я Ліни Костенко зникли зі сторінок видань, натомість потрапивши до «чорного списку» секретаря ЦК КПУ з ідеології Маланчука.
Та й цей час не минув марно: саме тоді вона написала свої дивовижні «Берестечко», «Маруся Чурай», «Думу про трьох братів не азовських» тощо, виборовши право на підсумок: «Мої суцвіття, биті холодами, ви добру зав’язь все-таки дали».
НЕЗАБУТНІ
«Приморозки» торкнулися холодним крилом не лише її творчості, а й найособистішого. Згодом вона скаже: «Я не феміністка і дуже поважаю цю категорію людей — мужчин», напевно, перш за все маючи на увазі найдорожчих її серцю.
Польський письменник-мариніст Єжи Ян Пахльовський, її ровесник, за плечима якого була загибель рідних в Освенцимі та партизанське минуле, навчався разом із Ліною в літінституті. Палке кохання, студентськй шлюб, народження Оксанки. Здавалося б, попереду в них тільки щастя, але… все перекреслив указ про заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями, за яким укладені раніше родинні союзи визнавалися недійсними, а порушникам загрожував строк за статтею про «антирадянську агітацію». Ці двоє надто любили свою рідну землю, щоб обірвати кровний зв’язок. Через 20 років Леонід Зорін описав таке розставання у своїй «Варшавській мелодії». А Ліна Василівна присвятила Пахльовському вірш, який згодом поклав на музику Володимир Верменич. Єжи став відомим письменником, до кінця своїх днів мешкав у Польщі.
…Оповідають, у ті роки прихильності рудокосої красуні Ліни добивалися чимало поетів, зокрема Василь Симоненко. Та пройшов час, перш ніж у серці Ліни Костенко визріло нове почуття — цього разу до керівника Київської кіностудії ім. Довженка Василя Цвіркунова. Не зупинило й те, що був на 13 років старшим, а під час Другої світової втратив ногу. Це про нього Ліна Василівна згодом напише у своїй «Мадонні перехресть»: «Найнезабутніше з облич»… Саме за його керівництва кіностудією з’являться фільми «Тіні забутих предків», «Камінний хрест», «У бій ідуть лише «старики»… З ним почувалася захищеною. А коли Ліна Костенко оголосила голодування через цензуру, Цвіркунов змусив винних перепросити в дружини.
Їхнього сина Ліна назвала так само Василем — на честь батьків, його і свого власного. Василь Васильович прийняв як рідну й Оксану.
Проминули роки… пішов у засвіти чоловік. Оксана Пахльовська стала письменницею, професором Римського університету ла Сап’єнца. Василь Цвіркунов-молодший, якому теж уже за 50, — програміст, мешкає в Канаді.
КНИЖКИ ЯК ВІДПОВІДІ
— Я ж не публічна людина. Я звикла до тиші. Вимикаю телефон і пишу, — так пояснювала вона своє прагнення до усамітнення на одній з презентацій. І нагадувала про Стейнбека, що на давньому вже симпозіумі, коли хотіли, аби він щось сказав, довго мовчав, а потім виголосив знамениту промову з 3 слів: «Письменник повинен писати!» — і на цьому завершив свій виступ.
… Вона мовчала майже 20 років — і народилися «Записки…» Уперше у житті — прозові! Іван Малкович на презентації роману вдався з цієї нагоди до метафори: мовляв, вулкан прокинувся! На що Ліна Василівна відповіла: а вулкан і не спав!
Про неї не раз казали: говорить, що думає, пише, що хоче. Справді, от уже кілька років як Іван Малкович анонсував, зокрема, готовність до виходу великого тому Чорнобильської прози, книги спогадів «Дивний сад Івашкевича», другої книжка дилогії «Записок…», написаних уже від імені жінки, підготовку фактично повного зібрання лірики й історичних творів. Нам конче треба дочекатись їх; новими книжками Ліна Костенко відповідає на дуже багато наших з вами давніх запитань…
У ПОШУКАХ СПРАВЖНЬОГО
«І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це, по суті, старт…» Для когось її вчинки завжди були зрозумілі, а хтось не міг збагнути — навіщо? 1991 р. вона почала їздити до зони відчуження. Про це свого часу розповідав тепер уже покійний відомий етнограф Олекса Доля, який під час таких поїздок часто бував у товаристві Ліни Костенко. Сама ж Ліна Василівна називала це своєю «добровільною еміграцією», стверджуючи, що навіть набирається там сил. У будь-якому разі чорнобильська тема знайшла відображення в її поезії.
Почесний професор низки провідних університетів країни, лауреат престижних літературних премій, 1987 року відзначена за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність» тоді ще Державною премією ім. Т. Шевченка, вона прийняла 1998-го в Торонто найвищу відзнаку Світового конгресу українців — медаль Святого Володимира, але відмовилася від іншої, під назвою «Золотий письменник України», і так само — від найвищої державної нагороди — звання Героя України, наголосивши: «Політичної біжутерії не ношу!»
…Восени 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Василівну відзнакою імені Блаженного Священномученика Омеляна Ковча. А незабаром кожен, хто бував у ті дні на Майдані, міг побачити написані великими буквами рядки з поезії Костенко: «Люди, будьте взаємно красивими!» Певно, тоді багатьом з нас кортіло почути думку Ліни Костенко з приводу тих чи інших подій… Коли ж розпочалася війна, навіть до цього часу далекі від поезії хлопці відкривали для себе скарби українського Слова, у т.ч. — вірші Ліни Костенко, якими ділилися в хвилини тиші їхні побратими, чия пам’ять зберігала її рядки.
БЕЗ ЗАЙВИХ СЛІВ І СВІДКІВ
…Їй часом мріялося замість «політичних» віршів «малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні». Та обставини і дотепер іще не сприяють таким творчим метаморфозам. І з-під її пера злітають рядки-попередження про маленького сірого чоловічка, котрий «накоїв чорної біди»: «Куди ж ви дивитесь, народи? Сьогодні ми, а завтра — ви!» Ці рядки Ліна Василівна написала на своїй поетичній збірці, кільканадцять примірників якої без зайвих слів і свідків передала на фронт. На іншій був її напис: «Лицарям України — найкращим хлопцям на світі». У переддень її 85-річчя книжки вручала воїнам її дочка. Передала й материнське напучування: «Ви зараз — душа цієї країни», додавши: «Ліна Василівна завдяки інтернету в курсі всіх подій».
ЧИТАЙМО І ЗНІМАЙМО!
…На одному зі своїх рідкісних творчих вечорів, пояснюючи нелюбов до публічних заходів, Ліна Костенко зізналася: «Я собі постановила… У Сковороди навчилася: «Світ мене ловив, та не спіймав». Тож чи зголоситься вийти на люди в день свого 90-річчя? Принаймні, з очікуваного — щоправда, через карантин тепер уже згодом, — музичний вечір у столичній Філармонії й урочисте нагородження переможців конкурсу на кращий відеокліп за мотивами творів Ліни Костенко «КОСТЕНКІАНА-2020», що відбувся у Центральноукраїнському державному педагогічному університеті ім. В.Вінниченка.
А ще всі охочі можуть долучитися до флешмобу із відеочитання творів Ліни Василівни, оголошеного в Фейсбуці Самоврядуванням Українців Кішпешту (Район Будапешта). Організатори поставили за мету з нагоди ювілею зібрати з різних куточків світу 90 відео-читань віршів Ліни Костенко під хештегом #lina_kostenko_90_do_90!!! І це — чудовий привід наприкінці відео записати привітання з ювілеєм, принаймні повторивши добре знане: «Я думаю про вас. Я знаю, що ви є. Моя душа від того вже світає».
Ви нам потрібні, Ліно Василівно. Така, як є, — світом не спіймана. Вітаємо. Цінуємо. Любимо.
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
