Він народився у Львові за три дні до весни 1933 року, мов передвісник добрих, «весняних» змін, що привніс їх своїм подальшим життям. Іще з юності пішов шляхом прадіда, священика УГКЦ, відтоді зростаючи у знаннях і чеснотах. Ставши доктором богослов’я і архімандрит монастиря, після здобуття Незалежності 60-річний сподвижник Йосипа Сліпого разом із монастирською спільнотою з передмістя Риму повертається в Україну.
На той час Любомиру Гузару вже 60 років. Вік, коли більшість мріє про заслужений відпочинок, стає для нього часом крутого підйому. 2001 р. Любомира Гузара обирають Архієпископом Львівським та Главою УГКЦ, а 2005-го 72-річний Верховний Архієпископ Києво-Галицький (таким відтоді був його титул) переносить свій осідок до Києва.
Патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ неподалік столичної ст.м. «Лівобережна», побудову якого він зініціював, зводитимуть 12 років, бо на чільне місце Блаженніший ставитиме чистоту помислів благодійників, пояснивши:»Не хочемо приймати пожертв від офіційних органів. Бо це завжди тягне за собою певну, так би мовити, «вдячність». Ми хочемо бути Церквою свобідною, щоби пожертви не перешкодили нам сказати правду, коли її треба сказати».
Його скромна оселя у Княжичах під Броварами стала ще одним духовним осередком, де в розмовах із ним, сповненим справжньої святості, привітним й уважним до всіх, люди світлішатимуть душами, надихатимуться на добрі справи. Навіть уже важко хворіючи, Любомир Гузар сприйматиме ці розмови з людьми, які потребували того, як складову свого служіння Богові. І жартуватиме над власною неміччю, рахуючи сходинки, які вже не бачить.
Викликана цукровим діабетом утрата зору спонукала його до кроку, який вразив українське суспільство. 2011 р. Гузар подав Папі Римському прохання про свою відставку, але й надалі служив розбудові УГКЦ, щедро ділився Богом даними йому мудрістю, любов’ю до світу і людей. Про себе ж казав: «Я є звичайна людина. Одна з багатьох. Моя мрія — бути людиною. Я би дуже хотів бачити, щоб багато осіб бажали бути людиною, собою. Бо бути людиною — то є великий Божий дар». А іншого разу зауважив: «Ніхто не може відняти у мене такої можливості — молитися за свій народ». 1 грудня 2013 р., виступаючи на Майдані Незалежності, наголошував: замало бути добрим, треба чинити добро. Так жив і сам до відходу у вічність 31 травня 2017 р.
Але добро, як і любов, ніколи не перестає. Тисячі тих, хто особисто знав чи хоч раз у житті спілкувався із Блаженнішим, і досі керуються його порадами, згадуючи з удячністю і теплом, а для мільйонів українців, незалежно від їх віросповідання, Любомир Гузар і сьогодні — один з найвищих моральних авторитетів нації. Наслідування його життя, поширення його настанов і заповітів та власне духовне зростання стало метою релігійної спільноти «Покоління Любомира», створеної 2017 р. при Патріаршому соборі Воскресіння Христового. Останнього дня кожного місяця о 19 год. тут, у крипті, де він похований, відбуваються панахида та роздуми над його духовними повчаннями. У день народження Любомира Гузара, 26 лютого, о 19 год. релігійна спільнота анонсувала вечір його пам’яті, у рамках якого відбудеться прем’єра присвяченого Блаженнішому документального фільму режисера В’ячеслава Бігуна «Дума про життя після смерті». За словами організаторів, присутні, зокрема, матимуть змогу «почерпнути для себе особливі істини, які допоможуть наповнювати життя сенсом, і найголовніше — навчать не боятись».
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
