За тиждень перед Великоднем, у Вербну неділю, святимо вербу. Вона виконуватиме особливу роль під час приготування пасок.
Адже господиня (можливо, й господар), коли добре вимісить тісто, то поки воно підходитиме, свячену вербу кладе зверху, примовляє: «Нехай паска буде в мене пухка, як ці вербові котики». Приступаючи до священного дійства – приготування пасок, господині чепуряться, вмиваються. У деяких селах Бойківщини до кінця XIX ст. зберігалися цікаві ритуали (це засвідчує ряд історико-етнографічних досліджень).
Отже, господиня насамперед брала дрібне пір’я, засушене зілля, прикривала його посудом, де мала замішувати паску, примовляла: «Ладься, пасочко, красна, як сонечко, пухка, як пір’ячко, а чистенька, як зіллячко». Потім клала тісто в бляшані форми на третину висоти, бо воно підростатиме. Паску зверху прикрашали, кожна господиня по-своєму, і ставили в натоплену піч. Паски переважно печуть у чистий четвер або великодню суботу.
Коли вже усе готове, паски та солодощі напечені й наварені, господиня бере великодній кошик, застеляє рушником і кладе найкращу паску, затим масло, ковбасу, хрін, шинку, сіль та писанки з крашанками.
Після свячення можна й розговітися… Кожен квапиться додому.
Перш ніж сісти до великоднього столу, здійснюють обхід господарства – хати, стайні; господар закликає худобу, аби вона так швидко і щедро давала молоко, як швидко він повертався додому з усім свяченим. І аж потім за святковим столом лунає: «Христос воскрес!» – «Воістину воскрес». Ось так було, і триватиме повік на Великдень, допоки світитиме сонце і грітиме нас.