Купуючи варену ковбасу, зверніть увагу на її зовнішній вигляд. Якщо вона якісна, то:
- має рожевий або світло-рожевий колір
- фарш рівномірно перемішаний
- шпик (у відповідних сортах) білого або біло-рожевого кольору (не жовтого)
- запах відповідає даному виду продукції
- оболонка без пошкоджень, щільно прилягає до батона
- немає напливів фаршу, злипань, бульйонних чи жирових «кишень»
- оболонка не вогка, а суха, не зморщена
- немає сірих кілець, порожнин, неперемеленої сполучної тканини (передусім у ковбасах вищих сортів)
У продукції вищих сортів не повинно бути запаху часнику. До речі, сильний аромат прянощів, як правило, покликаний приховати дефекти виробництва. Термін зберігання варених ковбас вищих сортів — 72 години (з моменту виготовлення) й 48 годин відповідно — у І та II сортів. Дату й годину виготовлення покупцю зобов’язані повідомити в будь-якому магазині. На базарі такі розпитування ні до чого не приведуть.
Деякі імпортні ковбаси, шинки, яких чимало на прилавках наших магазинів і викладках дрібнооптових та інших ринків, містять усього лише 3 відсотки м’яса. Решта, як правило, — жири й крохмаль. Для з’ясування цієї справді дивовижної «істини» аж ніяк не обов’язково вдаватись до послуг експертів. Можна взяти піпетку та розчин йоду й крапнути ним у кількох місцях на зріз м’ясного продукту. Якщо там надто багато крохмалю, то відповідні місця посиніють.
Звичайно ж, застосовувати піпетку та йод на ринку чи на стихійному базарчику дуже проблематично, та й, зрештою, який у цьому сенс? Напевно, крохмаль має певну харчову цінність і бере участь у формуванні структури багатьох продуктів. Але нам і досі якось важко погодитись із тим, що є ковбаси… без м’яса. Тому, мабуть, не варто експериментувати.
