Пригадую 2000 рік. Національний палац «Україна». Перша церемонія вручення найвищої нагороди в галузі журналістики «Золоте перо», якої удостоїлась тоді й «Порадниця». Серед телевізійних номінацій у висвітленні криміналістичної тематики називають телекомпанію «Магнолія-ТВ». На сцену піднімається генеральний директор, продюсер – ні, не чоловік, як гадалося, а молода красива жінка. Зрозумілим було здивування: що спонукало її взятися за невдячну «чорну» тему? Інша річ – розважальні, музичні телепередачі. І як вдалося їй втілити цей проект, зробити його успішним? А запросивши Євгенію Ткаченко до розмови, дістала відповіді на свої «чому» та «як».
ПРО ШАНС ДЛЯ КОЖНОГО
Ми, українці, впродовж цих 10 років мали унікальний шанс проявити себе, довести, хто чого вартий. У жодній розвинутій капіталістичній державі неможливо за 5–7 років набути капітал, відкрити свою справу і настільки її розвинути. Нам усім історія дала шанс, і хто ним скористався, той і на плаву. Ще 10 років тому ми всі були рівні.
ПРО КОЛЕКТИВ
Може, в мене і сентиментальний підхід, несучасний, не той, якому вчать у журналах. Читаю оті розумні журнали, а роблю все навпаки. У мене принцип такий: професіоналізму можна навчити кожного. Не можна навчити щирості, чесності, небайдужості, людяності, блиску в очах. Якщо це є, решта додасться. Я не пам’ятаю випадку, коли б хтось із співробітників змусив мене підвищити голос. У тому немає потреби. Всі все розуміють. Неодмінно всі питання обговорюємо у робочому порядку. Не треба генеральських замашок, наказового тону, і тоді чоловікам під керівництвом жінки працюється легше. Я так думаю.
ПРО ВІЧНЕ, ПРО МОЛОДЬ
А моральні категорії вічні. У своїх програмах більше говоритимемо про мораль, про любов — до батьків, дітей, до держави, до природи, про милосердя, повагу. Теми знайдемо завжди. Коли ж вичерпаються, на тому закінчиться й людство. А доки воно існує, це вічні категорії. Так, за ці 10 років було упущено покоління молоді. Але тепер, може, ми не помічаємо чи не хочемо помічати, росте таке гарне загалом покоління. Радію за таких дітей, любуюся ними. Є, є духовно багата, благородна, я б сказала, елітна молодь. Не з погляду багатства матеріального, а — морального. Це здорово. За такою молоддю — майбутнє України.
ПРО ЖИТТЯ
Живу за принципом: якщо все ж таки з’явилася у цей час, у цій точці земної кулі, то — хто каже зірками, хто Богом, хто Всесвітом, але тобі визначено долю, твою дорогу, єдино правильну і найкращу для тебе. Якщо в житті сталося щось, на твою думку, страшне, непоправне, повір, мине якийсь час, озирнешся і зрозумієш, настільки правильно тоді розвернула тебе доля. Як кажуть, завжди все робиться на краще. Але при цьому маєш не заважати, а допомагати долі. Ніколи її не проклинай — Всесвіт може образитися і відвернутися від тебе. Тільки дякуй їй, щоранку просинаючись, за ще один подарований день, у який тебе проведуть по єдино правильному шляху.
За таким принципом і живеться легше, і все ладиться, і люди йдуть до тебе з відкритим серцем, а ти — до них. І не бачиш ніяких підступів долі. Бо розумієш, що все на краще. «И пораженье от победы ты сам не должен отличать…»
Червень, 2004 рік.
Повну версію порадницької гостини з Євгенією Ткаченко можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Від джерел”.
Автор та керівник проекту
Тетяна Власюк.
