Аби ми зустрілися ще кілька років тому, наша розмова була б дещо іншою. Звісно, як і завше на порадницькій гостині, говорили б про духовні багатства — загальнолюдські та її особисті, про благодійництво, про творчу долю, реалізовані таланти, про все те, чим живе людина, що робить її життям змістовним — та хіба мало про що може розповісти, чим поділитися талановита, красива жінка. Однак її сьогодення, як і багатьох наших співвітчизників, вщерть наповнене новим змістом: тривожним і водночас дуже-дуже потрібним людям. Вона сама обрала собі таку роль поза театром: волонтерську, благодійницьку, громадську. Тендітна, по-дитинячому невимушена, емоційна, відкрита — така, здавалося б, сама потребує захисту, а вона взялася захищати, оберігати інших.
ПРО ГОЛОВНЕ
Ніколи не думала про гроші, матеріальне для мене не головне, знаю, що багатство не в гаманці. А ось сьогодні, на цей момент якби у мене було багато грошей, допомогла б усім-усім, хто потребує порятунку. Коли у нас відібрали Крим, я одразу ж відкрито заявила, що відмовляюся зніматися у російських проектах. От начебто могла б знятися у росіян, отримати гроші і перерахувати їх на потреби української армії. Але ж не можна! Є принципи. В одній із п’єс Сомерсета Моема є таке повчання батька синові: «Дорогий мій, сподіваємося, що попереду у тебе буде велике політичне майбутнє, і ти повинен пам’ятати, що принципи тим і прекрасні, що їх можна змінювати залежно від обставин». Та мені не хочеться поступатися своїми принципами залежно від обставин. Я не можу брехати собі.
ПРО ВОЛОНТЕРСТВО
Туди ж пішли хлопці найкращі. От ми й рятуємо генофонд. Нам же усім хочеться, аби наша армія була одягнена, нагодована, озброєна. А ми ж багато можемо — своїм теплом, небайдужістю. Ставши отією рушійною силою, можемо зібрати гроші, купити необхідне, а хлопці-волонтери уже відвезуть. Засновник благодійного фонду «Повертайся живим!» Віталій Дейнега, який дуже багато допомагає фронту, купує різну техніку, дуже влучно сказав про волонтерство: інколи набагато важливіше довезти воду, аніж патрони.
Мені здається, що у нас півкраїни волонтерів.
ПРО МОВУ
Щоб позбутися отого вічного мовного питання, держава врешті-решт повинна надати преференції для української книги, українського театру, кіно, збільшити зарплати вчителям української мови та літератури. Важливий і культурний обмін між регіонами.
А загляньмо до навчальних програм з української літератури — наскільки її знекровили. Де ті люди, що руйнували країну, культуру, нашу душу?
ПРО НАЦІЮ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
Коли починався Майдан, я сказала, що це — театр абсурду. Адже одні вимагають гідного життя для країни та її громадян, а інші їх не чують. Говорять однією мовою, але годі одне одного почути. А те, що відбувається зараз… не хотілося б називати трагедією. Хоча, можливо, це якась висока трагедія. Можливо, через цей катарсис, очищення ми проходимо шлях до справжньої боротьби за справжню незалежність України, до народження нації, отого духовного суспільства, яке вже розуміє, де є межа терпіння, смирення і приниження.
ПРО СЕБЕ
Умію грати там, де це — моя професія. Удома, в родині не можу. Там усе має бути справжнім. Не можу приховувати свої справжні почуття, емоції: якщо обурена — то обурена, ображена — то ображена, закохана — то закохана.
Дуже люблю відкривати для себе людей, спілкуватися, позитивно впливати на їхнє життя. Часто і щиро багатьом людям кажу, що люблю їх.
Жовтень, 2014 рік.
Повну версію порадницької гостини з Риммою Зюбіною можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
