Після спілкування з нею — немов на сонечку погрілася, живої води попила, свіжого повітря ковтнула. Весела, щира, розумна, гарна, вона не так давно з’явилася на екранах телевізорів, а здається, що ми вже давно знайомі. Це відчуття не залишало й під час нашої бесіди — цікавої і пізнавальної.
ПРО МИР
Саме мир я відношу до розряду чудес, лише на це диво сподіваюся. І мені здається, що наші люди будь-які перешкоди подолають, аби тільки це диво, найголовніше для нас усіх, здійснилося.
ПРО ШАНС І СТРАХ
Може, людина і намагається, і робить усе можливе, а є ще елемент шансу, везіння, і цей шанс у моєму житті теж був. Тому я відповідальність за свої вчинки, дії, думки несу. Це може бути будь-який шанс. Хтось ним скористається, хтось ні. Комусь просто не щастить. А от чому – не знаю. Якщо людина робить усе можливе, не потрібно засмучуватися, коли щось не виходить. Це тимчасово. Ніколи не можна боятися. Саме страх заважає нам жити по-іншому. Я не кажу, що якщо не боїмося, то не помиляємося. Але життя у тому й полягає, щоб з’явилося щось нове, потрібно вийти із зони комфорту. Це не означає, що тобі буде погано на новому місці, але потрібно подолати якийсь страх. І в мене він був: а раптом не вийде, а що робитиму, та й куди мені вже – тут усе встоялося, а я знову кудись лечу! Але мені здається, що навіть якщо у 60 років життя дає шанс, гріх ним не скористатися. Людина живе, працює, розвивається, і раптом виявляється, що вона у якомусь іншому, новому місці потрібна – хіба можна від такого відмовлятися? Це немов життя простягає тобі руку, а ти відмахуєшся.
ПРО ЗМІНИ І ВІДКРИТТЯ
Минулого року у мене окреслилося два моменти. Перший – я зрозуміла: неправди значно більше, ніж припускала. Звичайно, це наївно в моєму вже дорослому віці, але я дійсно все приймала за чисту монету: мені сказала людина віч-на-віч – значить, я в це вірю. Серед моїх знайомих, друзів не було таких, які б обманювали мене, не було зрадників, мені не доводилося дуже розчаровуватися в людях. А тут розчарувалася в тих, хто організовує якимось незрозумілим мені й усім нам чином процеси, у які нас втягує. Ось таке глобальне відкриття. Чомусь мені здавалося, що наша країна трішки інша. Виявилося, обман росте. У скрутних ситуаціях, коли люди жертвують собою. Адже що зробили українці: відкрили душу, усе поклали для того, щоб відбулися зміни, яких вони прагнуть. Ось у якомусь такому підвішеному стані перебуваємо, і так страшно від того, що ми – м’яко опустимося, злетимо, провалимося?.. А хороше – це, звичайно, те, що люди-то у нас які! Знаєте, хто мене найбільше вразив? Схиляюся перед тими, хто робив свою безкорисливу справу і продовжують, незважаючи на те, що важко.
ПРО НОВЕ
Коли приходить Новий рік і Різдво, ми думаємо: от знову є можливість розпочати нове життя. Мені сподобалася думка розумної людини, яка сказала: щоб у житті з’явилося щось нове, потрібно позбутися чогось старого. Звільнити простір. Для когось це, можливо, непотрібна річ, а іншому вона необхідна. Для когось – думки, які треба залишити у минулому році. Тому хочу побажати зуміти позбутися зайвого, того, що заважає або, можливо, ускладнює життя. І далі (не знаю, як, але вірю, що у нас вийде)) будувати його так, щоб нове прийшло. Тобто бути готовими до того, що нове буде добрим.
Січень, 2015 рік.
Повну версію порадницької гостини з Надією Матвєєвою можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
