«Якби я зустрівся з Богом, то вибачився б за те, що я такий», — сказав якось він в одному з інтерв’ю. Врешті-решт, у кожної людини, напевне, можуть і повинні бути запитання до себе, на які рано чи пізно доводиться шукати відповідей. Про нього говорили часто, відколи слово молодого поета вперше і потужно прозвучало в шестидесятих роках. Адже завжди був на видноті, не стояв на узбіччі життя — зі своїм словом, думкою, позицією та своїми вчинками, можливо, не всім зрозумілими. Йому нерідко за щось дорікали. За його покликом йшли. Ним захоплювалися як майстром слова, а створені за його сценаріями фільми визнавали культовими. Хтозна, якою була б українська культурна нива, аби не засівав на ній свої щедрі літературні зерна відомий український поет, кіносценарист, громадський діяч, Герой України Іван Федорович Драч.
ПРО ДОБРО
Скільки років, віків щось там намагаються з людиною робити, вчити, виховувати її, але ж як із часів Каїна та Авеля повелося, так і досі є. От хоче людина робити добро – робить. Та коли якісь лихі обставини складаються, то може щось таке і не зовсім добре до себе підпустити, а воно нерідко тоді повертається й проти неї самої. Українців завжди так виховували – жити на основі добра. Був такий великий мислитель, полтавець Паїсій Величковський. Жив він одночасно з Григорієм Сковородою й на одному році вони померли, тому ці дати легко мені запам’ятати: 1722-1794 роки. Лишив цей чоловік по собі книжку «Основи добротолюбія», староукраїнською мовою написану. Ось ці «Основи…» – переклад збірника творів православних авторів, мені здається, мали дуже величезний вплив на ментальність українського народу. От він такий добрий, наш народ. Добра, добрих людей все ж таки у світі більше – я завжди був і лишаюся в тому переконаним. Хоч би що там було, хоч яке лихо загляне у твій дім, завжди знайдуться люди, навіть від яких і не очікував на якусь підтримку, котрі простягнуть руку, просто усміхнуться тобі, скажуть теє добре слово, і ти вже якось оживаєш на цьому світі. Це все велике діло.
ПРО ПОЕЗІЮ
Спонука до поетичного слова була, є і буде. Вона безкінечна. Людина гляне, наприклад, на це дерево, бруньку, на цю пташечку – і захоче сказати щось своє про побачене, відчуте. Кожне покоління має по–своєму відгукнутися. Те, що сказав колись я, можливо, вже й не годиться, вона має дати свій лад і склад усьому, що є довкола. Як безкінечне життя і безкінечні оці його мінливі, переливчасті барви, так і безкінечна поезія, малярство, скульптура…
ПРО УКРАЇНЦІВ, ПРО ГЕРОЇВ
Ці місяці взагалі перекрутили весь український світ та всіх його людей. І змінили нас величезною мірою. Ми пережили велику трагедію, і не доведи Господи увійти у ще більшу. Я собі так думаю, що або ми витримаємо це все і залишимося справжніми людьми, народом, нацією, або знищимося, рознесуть нас ці вітри. Нині для нас пора великого випробування. З одного боку, це трагедія, те, що сталося, а з другого – і величезний здобуток, що наше покоління спромоглося на цей Майдан, спромоглося на Небесну Сотню, яка, на жаль, не закінчується. І ми належимо до цього покоління. Живемо у такий час. Раніше я думав, що належимо тільки до покоління Чорнобильської катастрофи, і на тому закінчиться наше буття. Але, бачте, судилося побачити, брати якусь участь у всьому, що нині відбулося. Для мене це вже третій Майдан. Перший був, коли ми у 1989-1991 роках виборювали Незалежність України. Тоді тільки могли мріяти, аби на наші зібрання приходили десятки тисяч людей. Навіть тисяча, дві, три – уже багато значило для Києва. А кожен наступний Майдан збирав дедалі більше людей, сотні тисяч. …Ще кілька місяців у це неможливо було повірити, але як наша молодь піднялася. Я дивився на тих наших героїв, на автомайданівців, на те, що вони робили, і думав: Господи, які ж вони безстрашні, і є ж такі люди у нас. Неймовірно! Не вірилося. Ми досі кликали до героїв Крут, а герої ось поруч, живі і справжні. Інша річ, і дуже прикро, що все це якось кришиться. Вся ота відвага, порядність – воно не є вічним, і треба встигнути взяти якийсь плід із того, поки ще живе, ще не пропало. Будемо надіятися, що наші українці не просто таким дивовижним, безсмертним цвітом зацвіли, а й відбудуться як народ.
Квітень, 2014 рік.
Повну версію порадницької гостини з Іваном Драчем можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна Власюк.
