Парник — ефективна малогабаритна споруда захищеного ґрунту для вирощування розсади, яку неважко зробити власними силами. Такий варіант значно дешевший, аніж, приміром, теплиця. Не потребує фундаменту, а за потреби його переносять в інше місце. На зиму тунельний парник легко складається. До недоліків такої споруди можна віднести недостатню міцність.
Передусім оберіть для парника правильне місце. Добре, якщо воно буде з невеликим південним схилом, захищене від холодних вітрів. Також важливо, аби на споруду не падала тінь від дерев і огорож.
Каркас виконують із металевого прута у формі дуг. Також використовують товстий дріт, тонкі гнучкі труби, пагони верби, тополі чи іншу деревину, але конструкція з дерев’яних дуг буде зовсім ненадійна. Кінці зігнутих труб для більшої стійкості насаджують на кілки, попередньо вбиті в землю. Дуги встановлюють на відстані 0,8–1,5 м одна від одної. Чим менша між ними відстань, тим міцнішою буде конструкція. Заглиблюють на 15–20 см у землю, зв’язують по верху та з обох боків шпагатом або дротом. Ширина укриття має становити від 0,6 до 2,5 м. Висота — 0,3–0,8 м, довжина довільна. Якщо укриття широке, дуги вгорі скріплюють дерев’яним бруском, до якого прибивають плівку або біле неткане полотно. Накриття у довжину має бути на 120–130, а в ширину на 20–40 см більшим, ніж каркас. У торцях плівку стягують і прив’язують шпагатом до кілків, з боків її присипають землею або фіксують великим камінням чи іншим вантажем. Але для більшої зручності краще зробити так: землею присипають лише один край плівки, а другий прибивають до дерев’яної планки, на яку під час вентиляції намотують плівку. Таким чином, не потрібно буде щоразу відгортати землю. А це дуже важливо, адже якщо тунель регулярно не провітрювати, всередині активно розвиватимуться грибкові хвороби, які можуть за кілька днів звести нанівець усю вашу працю. Важливо також надійно зафіксувати парник, інакше перший же сильний вітер порве і здує плівку.
Аби зробити тунельний парник більш міцним і надійним, його встановлюють на дерев’яній рамі. Її збивають із бруса та скріплюють металевими кутками. У поздовжніх брусах просвердлюють отвори на такій відстані один від одного, на якій розміщуватимуться дуги, та вставляють у них кінці дуг. Каркас, як і в попередньому варіанті, скріплюють мотузкою або шпагатом, після чого вкривають плівкою.
Важливо також правильно підготувати землю, в яку висіватимете насіння. Це може бути суміш із 2 частин торфу, 2 — перегною та по 1 частині піску та городньої землі.
Василь ГЕРАСИМОВ.
