ЧОМУ ВАРТО ЗАВІТАТИ ДО ЦЬОГО ПРИКАРПАТСЬКОГО СЕЛА
На березі Дністра, за 50 з лишком км від Івано-Франківська, на прирічкових пагорбах та під ними лежить село Новий Мартинів. Галицька земля, де кожен клаптик — що зверху, що під нею — дихає історією наших славних предків.
ЯК ТАТАРИ ЗАБУЛИ ДОРОГУ ДО МАРТИНІВСЬКОГО БРОДУ
Сучасний Новий Мартинів зародився на місці давнього галицького містечка Мартинів. Перші писемні згадки про нього датуються 1470 роком. Історичні джерела також свідчать, що на цих землях з ХІІІ по ХVII століття існувало городище, отже, були й міські укріплення та земляні фортечні вали, що оточували замок. Місцина мало досліджена археологами. І хтозна, про що мовчать і що приховують в собі оті мартинівські пагорби, що час від часу й дуже дозовано являють світові то частину древньої кам’яної кладки, то відкривають ходи в підземелля.
Та найбільш відомою подією, що пов’язана з цим населеним пунктом, є переможна битва польсько-українського війська з татарами, що відбулась 20 червня 1624 року. В ті часи ординці облюбували переходити колись велеводну ріку Дністер через брід, що лежав в околицях Мартинова.
Рушивши з Молдови на Україну, татари безперешкодно дісталися Польщі та з награбованим і поневоленими жінками й дітьми повертались додому. Але біля мартинівського броду їх уже чекало військо на чолі з польським гетьманом Станіславом Конецпольським, до якого приєднались українські козаки під проводом Стефана Хмелецького. І хоча ворог мав значну кількісну перевагу, його було розгромлено, в татар відібрали ясир та звільнили бранців. На увічнення цієї події у Новому Мартинові встановлено високий пам’ятний Хрест.
ВІД СТВОРЕННЯ СВІТУ БЕРЕ ПОЧАТОК «ГОРА НАД ДНІСТРОМ»
Не є таємницею, що за радянських часів зумисне применшували історичну значимість галицьких земель, аби притлумити їхню національну ідентичність. Колись славне місто Галич стало непримітним райцентром, а про довколишні села годі було й говорити.
Із настанням Незалежності ситуація змінилась й історія почала оживати. Не став винятком й Новий Мартинів — маленьке село, що належить до Тенетниківської сільської ради, з майже 400 мешканцями. Саме вони, а ще місцевий парох Ярослав Озарків і сільський голова Михайло Кропельницький почали помічати, що люди все частіше завертають до їхнього села. Молодь облаштовувала наметові табори на лівому березі Дністра, прочани, які йшли на прощу до села Крилос або й далі, зупинялись, щоб помолитись у сільській церкві Святого Миколая. А якось завітали отці-місіонери Олесь Будзяк та Ярослав Тимішак, котрі запропонували отцю Ярославу збудувати в селі Хресну дорогу.
Духовний задум підтримали всі односельці, зокрема й подружжя Василя та Ярослави Андрієшинів, котрі причетні до реалізації в селі багатьох проєктів, завдяки яким тут споруджено великий духовно-туристичний комплекс. Зокрема, в серпні 2018 року було освячено релігійно-історичний центр «Гора над Дністром», зведення якого тривало 2 роки. Окрім цілісної Хресної дороги з усіма стаціями та макетом Гробу Господнього, на території центру розміщено статуї зі Старого та Нового заповітів, закладено Біблійний сад едемських дерев та кущів, про які мовиться у Святому Писанні. Поруч із цим відновлено військові окопи та встановлено символічні гармати, адже на території під час обидвох світових воєн велися запеклі бої. Також облаштовано літній майданчик з естрадою, каплицю та високий оглядовий майданчик, з якого можна споглядати чудесні придністровські краєвиди. Нині вся територія комплексу підсвічується, що дає можливість перебувати в ньому й затемна. І це додає екскурсіям ще більшої містичності.
АДАМ І ЄВА
Певне, до всього, що було створено на території РІЦ «Гора над Дністром», уродженка Нового Мартинова Ярослава Андрієшин приклала не тільки свої невтомні руки, а й якесь особливе жіноче бачення та відчуття. Пригадує, що коли вибирали ескізи для статуї Адама та Єви, то з чоловіком Василем зійшлися на тому, що в обидвох прабатьків має бути однаковий вираз облич із спільним розкаянням за скоєний непослух. Оце розділення гріха на обидвох, як у справжнього подружжя, і стало основою композиції Адама і Єви.
Хоча і тут не обійшлось без містики. Закарпатському скульптору Юрію Лукечі легко далися обидві людські фігури, а коли справа дійшла до змія, що лежить під їхніми ногами, чоловік раптово захворів і зліг з гарячкою. Лікарі не йняли тями, що йому є, а одна жінка з села просто взяла та й окропила свяченою водою те місце, де мав бути змій. І все — скульптор одужав і завершив роботу.
ДІВА МАРІЯ, ЯКА РОЗВ’ЯЗУЄ ВУЗЛИ…
Як розповів отець Ярослав, до повного завершення комплексу, де вже були велика статуя Ісуса Христа, святих Петра і Павла, перших чоловіка і жінки, дуже бракувало постаті Пречистої Богородиці. І тут пані Слава запропонувала створити образ Діви Марії, яка розв’язує вузли. Символічну композицію Матері Божої в оточенні двох ангеликів було відкрито цьогоріч, і вона має свою особливу історію й окрему молитву, текст якої кожен може прочитати поруч статуї. Суть проста — через молитву і дуже особисте спілкування з Пречистою, люди віддають свої шнури з вузлами-проблемами янголу, той передає Ісусовій Матері, вона розв’язує їх і через друге янголя повертає прохачам чистий і гладенький шнурок. «Тримай мене, направляй мене, захищай мене, о безпечний притулку! Маріє, яка розв’язує вузли, молися за мене. Амінь»…
У ЗАТІНКУ БІБЛІЙНОГО САДУ
З великою відповідальністю поставились новомартинівці до закладання Біблійного саду, підбираючи дерева і кущі, згадані у Святому письмі. Ярослава Андрієшин взяла цю справу на особистий контроль, сама купувала саджанці, замовляла, їздила до розсадників, розшукувала на ринках. Сьогодні тішиться, що прижилось майже все, навіть ті екзоти, що зазвичай не приймаються на прикарпатських землях. Особливо дмухала на оливки та гранатові деревця. Спочатку викопувала їх на зиму, садила у великі горщики та й ховала у приміщенні до весни. А відтак, призвичаїлась ховати їх від морозів під особливим укриттям.
ОСОБЛИВЕ МІСЦЕ
Подружжя Андрієшинів переїхали з рідного села до Івано-Франківська ще замолоду. Тут була робота, вчилися діти Оксана, Софія та Олександр. А от коли народились онуки, яким міського простору було замало, вирішили відновити батьківське помістя в Новому Мартинові. Все відчистили, відремонтували, провели воду та тепло. Завели господарку, всіляку живність, засадили городи. До Франківська повертались лише на зиму. Думали, що роблять тільки для себе, а вийшло, що й для людей. Їхнє повернення додому співпало з великими змінами в селі. Підставивши плече місцевій громаді, спільно з парохом Ярославом та сільським війтом направду здійснили в Новому Мартинові духовно-культурну революцію.
За словами отця Озарківа, місце у них особливе. І перебування на території історично-релігійного центру «Гора над Дністром» не можна назвати звичайною екскурсією на годину. Що Хресна дорога, що Біблійний сад, який аж ніяк не є даниною сучасній флористичній моді, потребують часу. Спочатку гості слухають, спілкуються, про щось запитують. А потім хочуть усамітнитись, помолитись, щось собі подумати, відпочити, попоїсти, залишитись на нічліг. Подбали і про це — прийомом туристів на родинному подвір’ї займається пані Ярослава.
Окрім цього на території комплексу щорічно влітку відбуваються з’їзди молоді, християнські табори та духовні фестини. Діти розкладають наметові містечка поблизу Дністра, і це завжди непокоїло місцевих мешканців. І хоча водойма вже не є такою повноводною, як колись, усе ж річка залишається річкою. Тому розчистили заліснені прибережні землі, звели дамбу й облаштували окремий басейн — і молоді добре, і дорослим спокійно.
Скільки би не розповідали про Новий Мартинів, усіх слів буде замало, бо такі місця треба побачити самому. А заодно познайомитись із унікальними людьми, котрі за неповні 4 роки створили диво в рідному селі, яке може слугувати прикладом для кожної української громади.
ЯК ДІСТАТИСЯ
З Києва — добротною дорогою (Е40) їхати через Житомир, Рівне та тією ж трасою поміж Львівщиною і Тернопільщиною трішки більше 7 годин. Відтак, звернути за дороговказом біля міста Бурштин, що в Галицькому районі на Прикарпатті. Можна також дістатися потягом «Київ–Івано-Франківськ», зійшовши на станції «Бурштин». Цим самим потягом доїдете зі Львова. Прибувши на місце, не треба шукати, де перекусити чи заночувати.
У гостинній садибі родини Андрієшинів вас нагодують і вкладуть спати зі всіма вигодами. Хочете торкнутись духовного та погостювати — телефонуйте голові сімейства Василю Андрієшину: 0(97) 417-65-79.
Вікторія ПЛАЙ.
Івано-Франківська обл.
