«А кого ти, Іванку, більше любиш: тата чи маму?» — хрещена тьотя Ліля хитро усміхається до іменинника. Хлопець, ніскільки не вагаючись, відповідає: «Бабусю Галю». За столом повисає тиша, матір Іванка ладна крізь землю провалитись. Усі знають, що батьки хлопчика багато працюють, ось і вийшло так, що дитиною майже весь час займалась бабуся.
Однак до такої чесності з боку дитини не був готовий ніхто. Звісно, добре, коли бабусі та дідусі бажають брати активну участь у вихованні дитини. Однак батьки, хоч як багато працюють, повинні усвідомлювати, що саме вони — тато і мама, а бабусі, дідусі та інші близькі — на другому плані. А тому саме батьки повинні проводити з дитиною найбільше часу.
Нерідко трапляються і протилежні ситуації, коли батьки вперто не хочуть віддавати дітей бодай на деякий час бабусям та дідусям, собливо невістки свекрухам. «Я своїх дітей не довіряю нікому, навіть свекрусі», — з апломбом заявляє одна моя знайома. Однак насправді в основі такої позиції — зовсім не недовіра до жінки, яка виростила її чоловіка, а прихована неприязнь. Мовляв, хочу — дам дітей, не хочу — не дам. Вона багато років не працює, тому, певно, й прикриває дітьми небажання шукати роботу. Крім того, таким чином самостверджується. Мовляв, ось яка я гарна мама! А чи не краще було б знайти собі якесь заняття, а у вихідні, відкинувши егоїзм, відвезти дітей до бабусь і дідусів? Адже користь від цього буде всім: і старенькі потішаться, і батьки відпочинуть, а головне — онуки отримають додаткову порцію любові.
Пригадується ще один випадок. У Григорія були непрості стосунки з тещею, яка мала дуже складний характер. Матір його померла, а тому теща була єдиною бабусею його донечки. Якось під час чергової сварки вона, як кажуть, перейшла межу і вихлюпнула на зятя чай. Однак навіть це він їй пробачив. На запитання, чому стерпів, коротко і мудро відповів: «Я хочу, щоб у моєї дитини була бабуся. Любові забагато не буває». Але такі приклади, коли людина жертвує своїми інтересами, на жаль, нечасті.
Буває, правда, й так, що самі бабусі й дідусі не рвуться допомагати дітям з онуками. Одні самі ще молоді й ведуть активне життя, в інших, навпаки, сили вже не ті, часто хворіють, тому з острахом думають, як іще й з дитиною впоратись. Не варто ображатись на старше покоління. Зрештою, своїх дітей вони виростили, все життя пропрацювали, тож тепер мають право на відпочинок. Буває й таке, що бабусі й дідусі з обох боків наввипередки змагаються, хто більше часу проведе з онуками. В такому разі потрібно встановлювати для кожного однакові часові межі.
Батькам, які часто залишать дітей на інших (чи працюють багато, чи просто люблять відпочити), хочу сказати: діти виростають швидко. Озирнутись не встигнете, як вони стануть самостійними і вже не потребуватимуть вашої компанії. Тож поки маленькі, насолоджуйтесь кожною хвилиною спілкування. Моя знайома казала: «Я народжу другу дитину, коли перша почне виганяти мене з кімнати», тобто перестане потребувати постійної маминої присутності. І сталося це, коли дитині виповнилося 10 років.
Не впадайте у крайнощі й обов’язково дозвольте дитині спілкуватися з бабусями та дідусями стільки, скільки вона цього потребуватиме, не бійтесь, що вас хтось затьмарить. А якщо вам щось не подобається, встановіть для близьких, які хочуть спілкуватися з вашими дітьми, чіткі правила (ви як батьки маєте на це право). Приміром, давати дітям не більше двох цукерок на день, окремі теми в присутності дітей ніколи не порушувати тощо. Стосовно останнього, до речі, дуже влучно сказав один актор: «Я дозволяю своїх дітей скільки завгодно любити, але нікому не дозволяю на своїх дітей впливати». На жаль, справді, часом бабусі й дідусі дозволяють собі при онуках критикувати тата і маму, постійно висловлюють свої думки, які можуть бути протилежні поглядам батьків, починають вирішувати, що потрібно дитині. В такому разі їх треба делікатно, але твердо ставити та місце.
А як у ваших родинах складаються зв’язки між поколіннями?
