Є люди, про яких хочеться знати більше. Їхні долі притягують до себе легенди і міфи, обростаючи ними, мов днища кораблів. Натомість із короткої біографії постає сталий образ, типовий портрет і відоме мільйонам творче ім’я. Та поза цим біографічним прокрустовим ложем і нашаруваннями чуток залишається безмір цінного для пізнання видатної особистості через роки й віки.
Яким був у житті знаний нами зі школи «Каменяр» і «Вічний революціонер» — один із найталановитіших, найрозумніших, найпрацездатніших, найвідданіших Україні людей свого часу, Іван Якович Франко? Напередодні 164-го дня народження знаного письменника, літературного критика, перекладача, науковця, громадського й політичного діяча, доктора філософії і просвітянина, який відзначаємо 27 серпня, додамо хоч кілька штрихів до усталеного портрета справжнього Івана Франка — сина, чоловіка, батька, людини зі своїми захопленнями, мріями і вподобаннями.
НАДИХАЮЧИ ЧЕРЕЗ ВІКИ
Це була неймовірна людина! У Франкові, за словами дослідника Івана Денисюка, відчутно було «енергію темпераменту, якості оригінальної особистості, бурхливу кров, вразливі нерви і пломінь душі письменника, які життєнаповнювали кожну клітину його творінь — художніх, публіцистичних чи наукових». Питаннями його творчої спадщини в Україні наразі займається цілий науковий заклад — Інститут Івана Франка НАН України, трудами якого відкриваємо для себе справжнього Франка. А феномен Івана Яковича надихає франкознавців: лише впродовж 1988—2009 рр. було захищено 119 цілком або частково присвячених йому дисертацій, не рахуючи окремих книжок і публікацій, дрібку яких було взято до уваги при підготовці цього матеріалу.
КРОВ’Ю СЕРЦЯ СВОГО
Рівень його освіченості й обізнаності вражав. Здавалось, не було тем, на які не мав би сказати чого слушного. «Інструмент Франка — це не торбан з кількома струмами, а тисячострунна арфа», — казала його товаришка Наталія Кобринська. Близько 6 тис. творів різних жанрів написав за 40 років, самих лише поем — 50!
А в одному з листів принагідно зізнавався: «…Усі вони, особливо моя белетристика, напоєні… кров’ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами, усі вони… є частки моєї біографії». Автобіографічні мотиви наявні в багатьох творах Франка, написаних не лише українською, але й польською, німецькою тощо. Знав зо 20 мов, 14 з котрих володів вільно, тож переклав із них українською твори близько 200 авторів.
А ще дуже цікаво писав вірші. Не хапаючись за перо, спершу підбирав ритм, мугикав мелодію, під яку вже підшукував слова, наспівуючи рядки, аж поки органічно єдналися з нею — і залишалося зафіксувати все на папері…
УСЕ ЦЕ — ВІН!
Це він зініціював широке вживання галичанами назви «українці» замість «русини», як ті казали про себе зазвичай, наголосивши 1905 р. в «Одвертому листі до галицької української молодежі»: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…» Він заснував і очолив першу українську політичну партію — Русько-українську радикальну, або РУРП, що активізувало політичне життя в Галичині, ставши першим фаховим українським політиком. Першим серед українських письменників став заробляти на життя виключно своїм пером. У Галичині став іще й засновником туристичного руху, першим туристом, який організовував піші мандрівки рідним краєм і Карпатами.
Нарешті, саме Франко запровадив нову моду для українців, актуальну дотепер, — носити вишиванку на щодень із європейським костюмом.
БАТЬКИ. НАГУЄВИЧІ
У Нагуєвичах, що в передгір’ях Карпат, гостей радо приймає з любов’ю відтворене батьківське гніздо Франка. Зараз у Музеї — все як у нарисі «Моя вітцівська хата»: відновлені батьківська кузня, хата, господарські будівлі, пасіка під деревами…
…На хуторі Слобода, де мешкали кілька селян, звільнених від кріпацтва, його батьки були нетиповою парою. Мати, Марія, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, отих самих, що й засновник першої кав’ярні у Відні, гербу Сас. Батько, Яків, на 33 роки старший від дружини, — коваль, людина шанована і доволі заможна, друга на селі після священника. Іванові було лише 9, коли батька не стало. На той час уже навчався в школі отців василіан в Дрогобичі, після якої вступив до місцевої гімназії, де викладачі пророкували йому блискуче майбутнє. Мешкаючи в далекої родички, нерідко ночував у новеньких скринях і… трунах: господарі мали столярну майстерню, а місця для виробів часом бракувало.
Коли мати вийшла заміж удруге, Івану пощастило з вітчимом. Гринь Гаврилик став для нього другим батьком, із яким усе життя підтримував добрі стосунки. Але в 15 років не стало Іванової бабусі, а за рік — і матері. На думку франкознавців, така стрімка втрата найрідніших і найдорожчих спонукала Івана Яковича надалі намагатися контролювати свої почуття, аби уникнути нових болісних втрат у житті особистому.
У ПОШУКАХ ЩАСЛИВОГО КВИТКА
«Тричі мені являлася любов», — писав у «Зів’ялому листі». Хоч біографи згадують куди більше жінок, які були в його житті, а він сам називав себе однолюбом.
А першим його коханням іще в студентські роки стала Ольга Рошкевич — «несміла, як лілея біла, з зітхання й мрій уткана». Здавалося, вони створені одне для одного, але батько дівчини, священник з с.Лолин, змінив свою думку після арешту Івана за участь у гуртку демократичної молоді. Довгий час пара ще зберігала надію на краще, та зрештою Ольга вийшла за Володимира Озаркевича. Івана сповістила, що то — лише про людське око, і цей союз — фіктивний. Але… Франко не захотів ламати чуже усталене життя… А Ольга згодом назвала свого первістка Іваном. Коли ж ішла з життя, просила покласти до труни його листи…
І були в його долі Юзефа Дзвонковська, яка відмовила Івану, знаючи про свій туберкульоз, і Целіна Журовська, якій не дано було його збагнути, а ще — Анна Павлик, Кліментина Попович, Ольга Білинська, Юлія Шнайдер, з якими теж чомусь не склалося… І зізнання Франка: любов для нього — не хліб, але масло на хлібі. І ще — його втома від нескінченних страждань…
Тоді й зустрілася йому Ольга Хоружинська — українка, освічена, гарна, із вільним серцем… Довго зважувався на зізнання. Та вона дала згоду. Шлюб взяли 16.05.1886 у Павлівській церкві при Колегії Павла Ґалаґана в Києві. Хоч так мало знали одне про одного…
Своїм вибором Франко прагнув іще й символічно об’єднати розділену надвоє Україну. Хоч зго- дом звірявся в листі Агатангелу Кримському: «…Одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий… Ну, та дарма, судженої і конем не об’їдеш». А ще казав, що шлюб — то майже завжди лотерея, розуміючи під цим, що не кожному таланить на щасливий квиток. Певно, мав на увазі й себе. Хоч був удячний дружині за її любов, всебічну допомогу, за діточок, вкладаючи осягнуте як не серцем, так розумом у вірші з таким початком: «Спасибі тобі, моє Сонечко, За промінчик твій — щире словечко!»
ФРАНЧАТА
Четверо дітей народилося у Франків за 5 років. «Життя мені мало усміхалось, а діти були тим сонячним промінням, яке зігрівало моє серце», — зізнавався Іван, а друзі родини називали жвавих, непосидючих малюків франчатами.
Їх первісток, Андрій, іще в дитинстві внаслідок нещасного випадку тяжко захворів. Згодом на кілька років фактично став руками для напівпаралізованого батька. У 26 років раптово пішов з життя. Казали, серце… Середульший Тарас став фаховим філологом. Займався античною літературою, перекладами. Залишив спогади про родину. По війні був директором львівського музею, звільненим через небажання підганяти батька під рамки радянської ідеології. Його син Роланд-Олександр — учений, дипломат, зусиллями якого було відкрито низку музеїв Івана Франка, голова правління однойменного Міжнародного фонду.
Найменший із синів, Петро встиг стати співорганізатором першого скаутського гуртка «Пласт», назву якого придумав сам, добровольцем легіону Українських Січових Стрільців і фундатором української військової авіації, прислужившись облаштуванню першої авіабази під Львовом. Був полковником армії УНР.
Дипломований хімік, став автором низки наукових праць і винаходів. 1939 р. обраний делегатом Народних зборів для підписання акту возз’єднання Західної і Радянської України, а за рік — депутатом ВР УРСР першого скликання від Львівщини й першим директором літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові. Загинув у червні 1941 р. за нез’ясованих обставин; найімовірніше — розстріляний НКВС. 2008-го його іменем назвали 7-му бомбардувальну авіаційну бригаду Повітряних сил ЗСУ.
А цієї осені в прокат вийде присвячений Петру художній фільм «Інший Франко» режисера Ігоря Висневського.
Єдина донька Анна, або Гандзя, як називали рідні, з юності розривалася між хворими батьками. Коли Перша світова застала її в родичів на Київщині, не змогла перетнути кордон, хоч як просив про те батько. Вийшла заміж, згодом із родиною сина емігрувала до Канади. Її спогади про родину були заборонені в СРСР. На схилі років відвідавши Львів, допомогла створити меморіальну експозицію Музею Франка.
ЯКИМ ЗАПАМ’ЯТАВСЯ
Щоб уявити Франка «без краватки», згадаймо про його вдачу, мрії й захоплення. Пристрасний грибник і рибалка, він заохотив до того всю родину. Знався на грибах, умів їх знаходити, а смажені з картоплею були його улюбленою стравою. Коли ж оселився у власному будинку, займався й садом, і господарством: насадив фруктових дерев кругом хати, ягідних кущів понад стежкою. Що ж до риболовлі, то добре знав, яку рибу де саме можна зловити, і вмів це робити руками і навіть ногами! До того ж, умів майстерно плести сітки, навчивши цьому й своїх дітей, і мріяв про власний ставок із рибою. А ще, кажуть франкознавці, — про власний ровер (велосипед) та політичну самостійність України.
Сучасники відзначали його доброту, лагідність, небагатослівність, привітність. Чудово ладнав із молоддю; студенти, шануючи його, не раз організовували збір коштів на потреби Франків, накопичуючи їх у банку «Дністер» і згодом вручаючи Івану Яковичу. Особливою відзнакою своїх заслуг вважав чималий лавровий вінок із чистого срібла, який піднесла своєму улюбленому вчителеві академічна молодь.
Надзвичайно працьовитий, умів зосередитися на роботі за будь-яких обставин і легко переходив у літературній праці з одної теми на іншу.
Дуже цінував свій час і ніколи не гаяв його намарно. Зізнавався: «Вихований у твердій школі, я від малку засвоїв собі дві заповіді. Перша — то було почуття обов’язку, а друга — то потреба ненастанної праці… А щодо себе самого я завсіди держався тої думки: нехай пропаде моє ім’я, але нехай росте і розвивається руський народ!»
А ВИ ЗНАЛИ?
Наголос у прізвищі Франка в його рідному селі робили на першому складі. На «о» почали наголошувати вже у Львові. Згодом при вшануванні пам’яті Івана Яковича виникла проблема: точно таке прізвище, але з наголосом на «а», було в… італійського диктатора. Саме тому, стверджують знавці, Станіслав отримав нову назву, складену, як виняток, із імені й прізвища: Івано-Франківськ.
Інша історія була пов’язана з Франковим іменем. Для 54-річного Якова син був пізньою дитиною, тож від народження батьки оберігали його, як могли. В народі ж тоді вірили: щоб убезпечити дитину від злих духів, треба до часу приховати від них справжнє ім’я. Так малий Франко отримав два імені, і перші кілька років його називали лише Мироном. Оповідали, це ім’я напрочуд подобалося його матері. Та, певно, мав до нього сантименти й сам Іван Якович, бо з часом зрідка давав ім’я Мирон тим своїм літературним персонажам, які були найближчі йому за духом.
Іще більше він мав псевдонімів: дослідники нарахували їх з… сотню! Першим був Джеджалик, далі серед найвідоміших — Безіменний, І.Ф., Брут Хома, Мирон, Кремінь, Марко, Віршороб Голопупенко, М. Ковалишин, Руслан, Іван Живий, Один з русинів міста Львова тощо. Казали, ще більше творчих імен було лише в Кониського!
Єдиний з українських письменників, Франко був номінований священником Йосипом Застирцем на Нобелевську премію з літератури. Мав усі шанси отримати її, та 1915-го подання зробили запізно, а наступної весни письменника вже не стало…
ШУКАЙТЕ, Й НЕОДМІННО ЗНАЙДЕТЕ
Іще більше цікавинок про Івана Франка можна почути в музеях: крім уже згаданих Нагуєвичів — в експозиції «Іван Франко і Київ», відкритій у Києві при Музеї видатних діячів української культури за адресою: вул. Саксаганського, 93-б; в квартирі-музеї родини Івана Франка по вул. Володимирській, 48-а; в літературно-меморіальному музеї Івана Франка по вул. Івана Франка, 152 у Львові. На Івано-Франківщині музеї Івана Франка — у Криворівні, де роками відпочивав, у Підгірцях на околиці Калуша. Варті ще вашої уваги енциклопедія «Франко від А до Я» Богдана й Наталі Тихолозів та збірка Тараса Франка «Як Франко з синами спорив». А можемо відзначити річницю від дня народження неповторного співвітчизника, й долучившись до Всеукраїнської акції «Україна читає Франка».
Підготувала Ольга ГОЙДЕНКО.
