У цьогорічний День української державності, коли ворог шматує нашу землю, а українці-патріоти масово творять подвиги любові, мужності та жертовності, коли маємо докласти всіх зусиль, аби вистояти й перемогти, її натхненне Слово – то зброя на варті української будучини. «Не допускай такої мислі, Що Бог покаже нам неласку. Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку!» – повторюємо за Ліною Костенко рядки з її «Берестечка».
Її недавня з’ява «на люди» стала несподіванкою, адже загальновідомо, що Ліна Василівна уникає публічних зібрань. А 14 липня, у день національного свята Франції, на території французького посольства її публічно нагородили найвищою відзнакою цієї країни. Ліна Костенко стала третьою українкою, яка здобула високе звання за останні 100 років. У різний час кавалерами Ордена Почесного легіону, який присуджують за особливі військові або цивільні заслуги, зокрема, стали також Мирослав Попович, Федір Вовк, Борис Гудзяк, Анатолій Зленко, Сергій Лифар.
«Коли пропонував своєму Президентові відзначити Ліну Костенко, не уявляв, що це станеться під час війни, – каже посол Франції в Україні Етьєн де Понсен, – але зараз така нагорода – іще вагоміше визнання мужності, рішучості, громадянської позиції талановитої українки». Ліна Василівна завжди відмовляється «від усіх звань і політичної біжутерії», але з великою вдячністю приймає несподіваний для неї лицарський Орден. Каже, що присвячує його українським воїнам, «бо то є наш найпочесніший Легіон!»
Уперше за 10 років легендарна Ліна Українка, як нещодавно назвали її в одному ЗМІ, погоджується й дати міні-інтерв’ю телеканалу «Київ» (див. https://www.youtube.com/watch?v=C4PQOUts4vw). Каже, що від хвороб, згаданих нею у «Записках українського самашедшого», наша нація вилікується вже по війні, бо зараз «є ще малороси». І що всі 30 років Незалежності вона знала: росіяни на нас нападуть. Тож багато думок щодо долі України ще 2010-го вклала у вуста героя роману, як-от про те, що одного разу ми всі прокинемося в іншій країні. А ще нагадує журналісту слова французів про українців: перемога або смерть! Мусимо перемогти, переконана письменниця, яка всі ці роки тримає руку на пульсі нашої нації.
Ще до спілкування із телеканалом 92-річна Ліна Василівна розповідає, що від 24 лютого продовжує працювати в Києві, не спускаючись в укриття й зосередившись на роботі, і що незабаром побачимо три новинки від неї! «Книжка прози велика і книжка віршів. І книжка осмислень, що сталося».
Немає сумніву, вони одразу теж будуть розібрані на цитати! Бо в натхненних рядках Ліни Костенко – завжди квінтесенція почуттів: або дуже особистих, або спільних для цілої нації. Тож ми, у більшості своїй нарешті так почувшись, маємо всі підстави повторити за героєм її роману: «Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим ґартом. В умовах сучасного світу їй нема ціни».
Можна лише дивуватися і захоплюватися, де щоразу знаходить такі Слова натхненна талантом поетеса: «Є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство» чи «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».
Ліна Василівна з дитинства пам’ятає свист бомб над головою; про це – її поезія «Мій перший вірш написаний в окопі». Повномасштабна війна не змінила її: так само рішуча й пронизливо правдива, продовжує називати речі своїми іменами. Аналіз історичних паралелей призводить до серйозних попереджень: «Просніться, люди! Це погані сни. Нове століття в шибку заглядає. Той самий чад, ті ж самі казани, лиш інший диявол дрова підкидає». У соцмережі ці рядки проілюстрували шаржем на путіна, який приміряє маски гітлера й сталіна. «Лиш інший диявол»…
Іще 2014-го Ліна Костенко напише вірш, точно й упізнавано змалювавши найпершого винуватця великої війни, від якої потерпає Україна: «І жах, і кров, і смерть, і відчай, І клекіт хижої орди, Маленький сірий чоловічок Накоїв чорної біди. Це звір огидної породи, Лох-Несс холодної Неви. Куди ж ви дивитесь, народи?!.» «…Сьогодні ми, а завтра – ви», – дочитає ці рядки на згарищах знищеного в Ірпені будинку Євген Нищук у день народження поетеси, звернувшись ними до цілого світу з нагальною потребою допомогти Україні закритим небом чи потужною зброєю. «Поетеса з очима снайпера з чутливою душею відчула масштаб зла і біди», – скаже тоді, дочитавши вірша, Євген.
По-снайперськи влучних рядків Ліни Василівни – не перерахувати. Має великий дар – давати крила Словом, боронити ним рідне від ворога, плекати майбутнє народу, неначе дитину! З молодих літ торувала тернистий шлях до української державності: була дисиденткою, підписувала листи проти арештів української інтелігенції, на захист В’ячеслава Чорновола, кидала квіти братам Гориням під час судилища над ними… А від початку війни на сході приєдналася до гуманітарної акції «Другий фронт АТО», передавала воїнам свої збірки зі словами підтримки. Навесні 2021-го з подачі Комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики номінована на Нобелівську премію з літератури у 2022 році. І зараз подає нам приклад духовної сили: «Я знаю: слабкість – це одна з диверсій. А я ще в диверсантах не була».
Ольга ГОЙДЕНКО.
