Інколи мені здається, що все моє життя — це казка. Казка зі щасливим кінцем. Та, можливо, це ще не кінець? Хто знає!
Закінчивши училище, я працювала медсестрою і мріяла вчитися далі. Мріяла і про кохану людину, щасливу сім’ю та дитину. Мені було 22 роки.
Ще в дитинстві я покохала так, що була готова пожертвувати власним життям заради нього. Спочатку він не звертав на мене уваги, згодом переїхав в інше місто, і я не мала змоги бачити цього хлопця. Пережила страшний душевний біль, але кохати не перестала.
Через десять років зустріла його на вечірці у подруги. Він зацікавився мною. У нас було багато спільного. Він кохав мене так сильно, як і я його. Ми вже мріяли про спільне життя. Та сталося непередбачене…
Мій коханий у нетверезому стані зґвалтував мене. Я не могла повірити, що кохана людина може таке зробити. «Можливо, він тільки розважався зі мною?» — думала я. І відповідала собі: — «Ні! Це неправда! Він мене кохає. Просто, випивши, він втратив контроль над собою…»
Я могла йому все пробачити, але не випадало нагоди поговорити. Він уникав мене, відчуваючи свою провину…
Незабаром я зрозуміла, що завагітніла. Сказала йому про це — і почула, що дитина, напевне, не його. Він зник із міста. Для мене це було великим ударом. Адже знав, що я кохаю його до нестями і не могла, не хотіла бути з іншим! Він відмовився від мене і від своєї дитини. Мені радили зробити аборт, але я не погодилася. Не могла вбити дитя! Це була моя дитина, і я любила її так сильно…
Народилася дівчинка. Мої батьки допомагали мені матеріально, доки я не стала на ноги. Я працювала і вчилася на лікаря. Дівчинка росла, їй виповнилося вже вісім років. Жили ми разом з донечкою на околиці міста. Здавалося, життя влаштувалося, і є у мене майже все, про що мріяла: робота, люба дочка, власний дім. Тільки коханого не було.
Але він повернувся. Просив пробачення, казав, що дуже кохає мене, не забув навіть через стільки років і не буде йому життя на землі без мене та дочки, а відцурався від нас лише через злість на себе. Я йому все пробачила…
Ми одружилися. Придбали будиночок у передмісті. Живемо незаможно, але щасливо. Обоє працюємо. У нас буде ще одна дитина. Тільки тепер тяжка рана в моїй душі затяглася. Мій перший хлопець, моє перше кохання зі мною. Доля нарешті принесла мені щастя.
У вас нещасливе кохання? Не думайте, що все втрачено! Якщо воно чисте і справжнє, — закохані обов’язково будуть разом.
Анжеліка. м. Харків.
