Дивлячись на цю красиву, успішну, ще зовсім юну дівчину, напевне не одна з наших молодих читачок заздрісно зітхне і замріється: от би й мені стати такою принцесою — казково чарівною, привабливою, відомою, незалежною. Та хоч як би нам хотілося казки в житті, вона зазвичай приходить до тих, хто прагне її створити — своїм талантом, розумом, серцем, душею, до тих, хто знає, чого хоче від цього життя, що є в ньому головне. Отоді можна сподіватися на диво, як це сталося і з моєю гостею, дворазовою чемпіонкою світу з бальних танців, переможницею телепроекту «Танці з зірками» Оленою Шоптенко.
ПРО ДИВА
Я вірю в дива. Бо те, що й досі відбувається зі мною, теж є, напевне, дивом. А ще вірю, що за все хороше воздається в цьому світі. Вірю в долю, вірю і в диво. Таке диво трапилося зі мною і коли стала учасницею першого телепроекту «Танці з зірками». Цей проект настільки кардинально змінив моє життя! Але диво це сталося не просто так. Я його заслужила. Мені воздалося за мої труди, за безкінечні тренування, жертви, за всі мої цілеспрямовані дії.
ПРО ПЕРШІСТЬ
Намагаюся бути першою з дитинства. У мені, мабуть, живе комплекс першості, а це жахлива річ. Перемога у «Танцях…», два чемпіонства — це так класно, таке натхнення, піднесення! Потім були другі «Танці…», де я працювала тренером, треті — теж хотілося бути першою, а не вийшло. Поразку переживала важко, це вже потім почала простіше ставитися до таких речей. Є гарна думка з цього приводу: необов’язково бути першим, аби стати кращим.
ПРО ПРАЦЮ
Дитину, переконана, треба змушувати працювати. Йдеться не про вибір, займатися, скажімо, танцями чи футболом, а про той вибір, займатися чимось взагалі чи ні. Бо якби мама колись дозволила мені ходити лише в одну школу, нічого б цього я не мала тепер. Якось залишилася без партнера, не брала участі у турнірах, а танцювала просто для себе. Думала, що моє танцювальне життя скінчилося. Хотіла покинути танці, та мама змусила залишитися, за що їй безмежно вдячна.
Я вважаю, повторюю, — люди заслуговують на те, що заробили. І ще — позитив породжує позитив. Якщо людина живе праведно, добре ставиться до інших, любить і допомагає їм — усе в неї має бути гаразд, успішно.
ПРО ВИХОВАННЯ
Молодь же не відразу стала «не такою». Тому є причина, і найголовніша серед них — вплив соціуму, всього того, що відбувається в нашій державі, що культивується телебаченням, іншими ЗМІ. Та найперший камінчик особистості закладається у родині. Батьки повинні дати дитині всього по максимуму: і в моральному, і в матеріальному плані. Аби потім, коли виросте, так само дала своїй дитині, і якщо цей ланцюжок не перериватиметься, то й у суспільстві все буде гаразд і не буде підстав говорити про негативний вплив соціуму на виховання особистості.
ПРО САМОРЕАЛІЗАЦІЮ
Для мене завжди мало значення самовдосконалення, самореалізація, кар’єра. Так, я — кар’єристка, але в найпозитивнішому сенсі. Понад усе прагну стабільності. Вже тепер почала замислюватися про власну родину. Жінка повинна народити дитину, виховати її гарною людиною. У моїй картині життя, сподіваюся, буде моє продовження у дітях, які у свою чергу щось до неї додадуть — нове, світле і хороше. Окрім того, що самореалізовуюся у танці, щось роблю і для інших, дарую їм задоволення, позитивні емоції, які потім повертаються. Мені дуже подобається ставити танці, що несуть у собі смисл, почуття. Гарно, коли люди щось відчувають.
Щоб бути цікавим, мати якусь родзинку в собі, треба чимось займатися, найперше, мати справу, що розкриватиме твій потенціал, позитивно тебе характеризуватиме. Марнуючи свій час, б’ючи байдики, цікавим нікому не будеш. Цікавою є та людина, яка може дати іншим щось нове, поділитися якоюсь інформацією, знаннями.
Січень, 2011 рік.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
