На тлі всього, що відбувається зараз у нашій країні, навряд чи вдасться уникнути травматизації дитячої психіки. На жаль, у більшості згодом можуть проявлятися посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), різні фобії – страх темряви або яскравого світла, відкритого (або ж закритого) простору. Може з’явитися недовіра до людей, замкнутість.
Та давайте спробуємо докласти зусиль для максимальної мінімізації шкідливих зовнішніх впливів на дитячу психіку, котра лише почала формуватись. Ваша невпевненість, уникнення пояснень і роздратування замість відповідей на запитання – це те, що призводить до стресу, катастрофізації, істерики, паніки та відчуття дитиною тотальної небезпеки. Як цього уникнути?
Крок 1. ПОЧНІТЬ ІЗ СЕБЕ
Хоч би як складно було, опануйте себе. Ви для дитини – еталон, на який вона рівняється. Єдина істота, на яку малюк може покластися і якій може довіритися. Ви є гарантом того, що він узагалі виживе. Почуваючи себе невпевнено й транслюючи внутрішню нестабільність, ви руйнуєте маленький «безпечний простір» дитини, ту гавань, де завжди може перечекати шторм. Дорослий у змозі подолати безпорадність і відчай, тож покажіть приклад.
Крок 2. БУДЬТЕ ЩИРИМИ
Спробуйте пояснити дитині обставини зрозумілою їй мовою, використовуючи метафори та образи. Наприклад: «Так, зараз війна. Всі дуже переживають і бояться. Але я поруч, ми разом, ти в безпеці, хоробрі воїни захищають нас від злих людей. Ми переможемо зло».
Крок 3. СТАБІЛІЗАЦІЯ РЕЖИМУ ДНЯ
Відчуття того, що ви можете щось контролювати, – це найкращі ліки від тривоги та страхів. Створіть більш- менш стабільний, контрольований режим дня для себе та дитини і дотримуйтесь намічених планів. Знайдіть посильні дитячі завдання, контролюючи виконання і заохочуючи похвалою. Таким чином ви хоча б частково повернете собі впевненість у сьогоденні. І почнете демонструвати надійність та опору. В дитини з’явиться відчуття, що «мама повернулась» і можна жити, як раніше.
Крок 4. ІГРИ ТА РОЗМОВИ
Гратися з дитиною – надзвичайно важливо та корисно в цей час. Згадайте забави, якими тішили дитину до війни, що асоціюються з мирним життям. Дайте їй шанс бути дитиною. Не очікуйте від неї дорослості. Зрозумійте, що матиме схильність навіть регресувати (поводитися, наче повернулась на 1–2 роки назад). Це нормальна захисна реакція дитячої психіки. Дитина регресує до того періоду свого життя, коли їй було добре.
Розмовляйте з нею, дайте можливість висловити все, що накипіло на душі. Якщо мовчить – бесіду замінять ігри. В ігровій активності діти частенько показують несвідомі переживання або приховані емоції. Спостерігайте за рухами малюка, слухайте його розповіді про сни – не шкодуйте часу. Візьміть за звичку оповідати казки на ніч, позитивні історії про хоробрих воїнів, сильну країну та добрих людей, які їй допомагають.
Крок 5. ОБМЕЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ
Будьте ласкаві, не дивіться телевізор з ранку до ночі з дитиною. Деякі сюжети взагалі не розраховані на психіку малюка. Якщо дитина про щось запитує – дайте відповідь залежно від її віку, але не більше. Відповідайте лише на те, чим цікавиться, навіть якщо потрібно буде відповідати на одне й те саме. Та не напружуйте її мозок зайвою інформацією. А тим паче безперебійним потоком новин, які навіть доросла голова не завжди здатна засвоїти.
Крок 6. ОБІЙМИ
Не забуваймо про тілесний контакт. Часто обіймайте свою дитину. Обійміть, а потім похитайтеся вперед, назад, з боку на бік. Можете щось наспівувати. У ваших обіймах дитина відчує відновлення свого безпечного простору.
Милана ОПАНАСЕНКО, психологиня.
