Зайве, напевне, нагадувати, що ця в усі пори свого життя красива, тендітна жінка, котрій 16 липня виповнилося 85 років, – справжня легенда театру й кіно. Що вона заповнила немало значущих сторінок у багатотомній книзі української культури та мистецтва своїм талантом, своєю харизмою, своєю невтомністю. А її творча й людська доля – то ціла епоха: злетів і падінь, натхнень і розчарувань, здобутків і втрат. Та хоч би що траплялося в її житті – завжди лишалася справжньою та незламною. Зазнавши стільки горя, втрачаючи рідних, не зачерствіла серцем, в якому так багато живої любові до людей, до України.
Тією любов’ю і вірою в свою країну народна артистка України, Герой України, Ада Роговцева пригорнула до себе багато співвітчизників й коли міцно стала поруч із ними в стрій на захист Батьківщини ще від 2013–2014 років.
Проїхавши стільки тисяч кілометрів шляхів, присвятивши стільки волонтерських годин тим, хто відтоді боронив рідну країну на сході. Адже війна, наголошує Ада Миколаївна, розпочалась не 24 лютого, а ще в 2014 році, і триває досі, в лютому ж окупанти просто скинули маски та розпочали черговий виток загострення.
Пригадую нашу зустріч у 2015-му. Стомлена, вона щойно повернулася з чергової поїздки на фронт, де нерідко бували разом із донькою, акторкою, режисеркою Катериною Степанковою, зі своєю трупою. А надвечір знову збиралася в дорогу. Попри вік, попри слабке здоров’я. Завжди з готовністю їхала до тих хороших людей, як називала наших захисників: «…горнуться до мене наші хлопці – як до мами своєї, бабусі. Вони – діти. Всі хочуть тепла, хочуть уваги, якоїсь такої щирості».
А ще тоді почула від Ади Миколаївни ось ці й досі надзвичайно важливі, актуальні слова: «Якщо зараз знову в рабство – тоді вже навіть не знаю, чи піднімуться українці знову. Оце, як на мене, останній шанс, і якщо світ не заступиться, аби зберегти нас, Бог не допоможе – самі не впораємося».
Коли на Київ полетіли ворожі ракети, Ада Миколаївна не поїхала з міста, залишилася вдома. Старші чоловіки родини – зять та онук – одразу стали до лав ДУКу, тепер на фронті. А вона з донькою продовжували допомагати нашим захисникам. Волонтерський центр «Дрібне сузір’ячко», в якому окрім Катерини Степанкової – Вікторія Петрова, Юлія Бартле, Богдан Жданов, Олександр Кришталь – збирає кошти, знаходить і купує все необхідне для воїнів. А людська довіра до Ади Миколаївни є настільки високою, що разом із квітами глядачі виносять їй на сцену гроші в конвертах, відправляють кошти «Дрібному сузір’ячку».
У театрі «Сузір’я» було розташування бійців «Вільної України», котрими опікувалася Катерина Степанкова. А оскільки Ада Миколаївна живе поруч із театром, то бійці в неї милися, прали свій одяг. Крім того, так само заходили медики ДУКу та екіпажі бійців інших дружніх родині підрозділів, котрі мали хвилину перепочити, помитися й поїсти – з теплим словом та обіймами. Бувало на день – понад 20 чоловік.
Багатьох із них знала ще з 2014-го, коли бувала на передовій. Так, вона вже бачила справжню війну. І тепер знає, як вони нас боронять. Із багатьма знайома особисто. Кожна втрата на фронті відлунює болем у серці, а тих, кого знала, – у стократ. Як і загибель Андрія Верхогляда, наша розповідь про якого тут, поряд на цій сторінці. «Він більш як утричі молодший за мене. Мій захисник, мій друг майор Андрій Верхогляд загинув…» – відгукнулася на сумну звістку акторка.
«Я горда, що наш народ так повстав проти окупантів – всі як один, плече в плече. Увесь світ бачить, що відбувається, як знищують наші собори, церкви, школи, лікарні, пологові будинки, університети, як винищують українців, убивають наших дітей. Окрім росіян. Вони думають, що це ми щось підле проти них намислили. Як таке можливе: щось там собі понавигадували, а потім людей убивати?!» – обурюється Ада Миколаївна й висловлює свою глибоку віру в нашу Перемогу, адже маємо величезне бажання бути вільними людьми на цій землі.
Вона займає чітку позицію щодо української мови. Народилася Ада Роговцева на Сумщині, росла в російськомовній родині, багато років працювала в Театрі російської драми імені Лесі Українки. Та коли над твоєю землею, над твоєю родиною літають ворожі літаки і на твій народ летять ракети, бомби, й поруч руйнують житлові будинки, люди опиняються під завалами або гинуть, – хіба хочеться, хіба можна тоді використовувати мову людей, які винні в тому?! Отож і вистави грати російською мовою язик не повертається, каже акторка, і закликає всіх, хто живе в Україні, вчити державну мову.
Самій теж багато чого доводиться переучувати в репертуарі. Та й не всі вистави можуть нині поставити. Наприклад, один із партнерів по виставі – Ахтем Сеітаблаєв – нині в лавах ЗСУ, а ще один партнер – Павло Лі – загинув, захищаючи Ірпінь…
Хоча робочий графік в Ади Миколаївни і так досить щільний, і війна виснажує емоційно. Але, каже, не має права не триматися. Адже тут – все її, тут її серце, її смисл життя – бути на цій землі, любити її та захищати до останнього. До Перемоги!
Підготувала Тетяна ВЛАСЮК, головний редактор газети «Порадниця».
