З Марічкою Падалко

Дуже люблю це свято й тішуся, що останніми роками стало таким популярним і, що дуже важливо, як на мене, добровільним. Мені подобається, коли вишиванку одягають з любов’ю, за покликом серця, а не тому, що, наприклад, так у колективі, в школі сказали. Люди з радістю чекають на цей день, заздалегідь обирають красиву вишиванку, фотографуються. Хочеться йти вулицями, зустрічати людей у красивих вишиванках, роздивлятися їх. Цей день прижився в Україні. Він нас об’єднує — і не лише тут, в Україні, а й по світу.

Втішена, що й діти мої люблять вишиванку.

Мабуть, йому потрібно вчитися впродовж усього життя. Це не те, що, наприклад, уміння читати, писати. Мені здається, щастя треба створювати, підтримувати в собі щодня. Та й, власне, виміри його в різні роки життя змінюються. Сьогодні ти щасливий заробити собі на хліб і мати чим годувати дітей, а завтра вже щасливий, що в дітей щось виходить у школі, післязавтра — що можеш, скажімо, робити щось інше, нове й цікаве. Бо людина, особливо в нинішньому світі, який дуже швидко змінюється, потребує саморозвитку.

… коли я часто кажу дітям: «Ви — найголовніше, що є в моєму житті, я за вас найбільше переживаю», то донька Маша переконує мене, що найголовнішою у своєму житті повинна бути я сама.

Каже, з одного боку, ти, мамо, перекладаєш на нас відповідальність за відчуття щастя, тобто від нас залежить, щаслива ти чи ні, а з іншого — нехтуєш своїми потребами, не звертаєш на себе увагу. І я розумію, що вона права.

Враження, що їй зараз дуже не вистачає спілкування з Батьківщиною. Враження, що занадто болісно сприйняла слова нашого міністра юстиції про «занепалого ідола» і про те, що олімпійська чемпіонка хоче обідрати Україну. Вона розцінює їх не як сказане окремою людиною, а чиновником, що представляє Україну, і сприймає як позицію нашої держави.

А Оксана Баюл, котра з 1994 року живе в Америці, має чітку проукраїнську позицію, дуже є патріотичною, розуміє, що насправді відбувається на нашому сході, що мене, чесно кажучи, навіть вразило! На відміну від багатьох наших спортсменів, котрі оминають політичні теми, намагаються не називати речі своїми іменами.

Мені дуже хотілося, щоб те інтерв’ю з Оксаною дійшло до оргкомітету зі святкування 30-ї річниці Української Незалежності. Було б дуже гарним і правильними рішенням запросити на святкування першу олімпійську чемпіонку незалежної України.

Велика кількість справ мене заводить. От навіть коли у відпустці їх менше, тоді й устигаю менше. А коли справ багато, доводиться вже так свій час організовувати, щоб зробити якнайбільше. Ось, наприклад, сьогодні. Треба було найменшу доньку Катю забрати зі школи й відвести на танці. І в мене не залишалося часу на спортзал, а дуже хотілося. Який вихід? Приїхати на роботу в спортивній формі, після ефіру знову в неї перевдягнутися і бігти так додому. Дві справи зроблено: й додому повернулася, і спорт у моєму житті сьогодні присутній. Після пробіжок краще, здоровіше почуваюся.

Треба не боятися жити, не боятися помилятися. Знати, що кожного дня можна почати все спочатку, з чистого аркуша, коли щось не виходило вчора, і не розчаровуватися в собі, ніколи не почуватися приреченим. Життя всім дає шанс.