З Антоніною Хижняк

Я отримала прекрасну освіту як акторка театру ляльок. Не склалося вступити на драматичний факультет нашого театрального інституту, сказали, що я — маленького зросту, запропонували йти на ляльковий. І дуже рада, що саме так вийшло, тепер розумію, як мені пощастило. Об’єм предметів був однаковий, скажімо, по сценічній майстерності, сценічній мові, що й на драматичному. Зате наш курс був значно менший, з нами набагато більше встигали займатися викладачі. Одна справа навчати десятьох, а інша — 30-40, як було на інших курсах.

Так що все склалося в моєму житті як треба. Дай Боже, щоб і надалі так було.

Я — українка. Мені дуже хотілося б, аби в Україні знімали своє і для своїх. Знімали українською. Щодо моєї позиції. По-перше, ні дня не знімалася поза межами України. Працюю тут, в українських режисерів, із українськими колегами. А якщо хтось колись захоче продати в іншу країну той продукт — нехай те буде на його совісті. Я ж ні в якому разі, нізащо, принаймні в найближчі роки, не збираюся їхати в Росію, наприклад, аби там зніматися. Мене дуже обурює, просто до глибини душі, що до цих пір до нас приїздять московські акторки на перші ролі, а ми продовжуємо грати їхніх подружок.

Знаю єдине, що за мене від самого початку була Наталка Ворожбит і кастинг-директор Оля Клименко. На інших, багатьох рівнях затвердження, на каналі були проти.

…Там узагалі була історія така, що затвердили іншу акторку на роль Мотрі. Навіть відзняли одну зміну. А Наталка таки сказала своє «ні» і подзвонили мені. Так я прийшла на знімальний майданчик працювати.

Ця Мотря — все одно що витвір якоїсь паралельної реальності. У ній є все те, чого мені бракувало — нахабства, впевненості, такої пробивної енергії. Я з дитинства себе гасила в цьому всьому, була невпевненою у собі дитиною, та й досі сумніваюся. Мотря — абсолютно зрозумілий мені персонаж. Адже з такими дівчатами й росла, знаю, що вони, хто вони. Сценарій настільки класно виписаний, тому він дуже близький до життя. Тому й виглядає Мотря справжньою, а не придуманою.

Ніколи не терпіть насильства (ані фізичного, ані психологічного) над собою чи, не дай Бог, над вашими дітьми. Дорослих людей не перевиховаєш, хіба що — самого себе. Майте сміливість починати щось нове у житті. Ми сильніші, ніж думаємо. Вірте і працюйте над своїми мріями. Це тяжкий шлях, але він того вартий.