Часто після того, як людина йде на пенсію, втрачає сенс життя і занепадає духом. «Порадниця» відшукала людей поважного віку, які на противагу тим, хто не знає, чим зайнятися на пенсії, віднайшли себе в новому хобі.
КНИГИ – ЛІКИ ВІД ТУГИ
85-річна Ольга ЧЕРНОВА (на фото) читає близько шести книжок на тиждень
На березі річки Золотоношка на Золотоніщині Черкаської області розкинулося село Львівка. Потонуло в травах, умилося річковою водою. На перший погляд не вирізняється воно серед інших населених пунктів України. Однак живе там одна незвичайна бабуся. У чому її незвичайність, запитаєте ви? Так от, у свої 85 років Ольга Чернова за тиждень прочитує від трьох до шести книжок.
Невеличка, охайно одягнена й підперезана квітковим фартушком бабуся зустрічає біля воріт. Розпитує, як дісталися, запрошує до хати. Навколо все цвіте й зеленіє. У хатині вишиті рушники, оздоблена вишивкою кожна деталь інтер’єру, вазони на підвіконні, біля телевізора, на тумбочках. Це все її руками створене. Охайно, чисто, затишно.
А ще вона найстарша відвідувачка місцевої бібліотеки. Зі слів бабусі Ольги, коли захоплюється книжкою, то вже ніяк не може зупинитися, читає і вдень, і вночі. «Книжки допомагають мені подолати тугу та дають наснагу жити далі. Колись була потреба не зійти з глузду від болю душевного, так знайшла я порятунок у книгах. Читаєш і ніби переносишся сама в той світ, де живуть герої книжок, – розповіла пенсіонерка. – Я читала і потроху налаштовувала себе, що потрібно жити. Я люблю життя. Воно хороше, тільки потрібно вміти його використати, потрібно вміти жити».
Має невеличке господарство: кури, качки і коза. Щовечора, коли закінчить поратися по господарству, причепуриться, лягає в ліжко, бере книжку і читає до 23-ї години. А коли не спиться, то – й довше. «Як захоплюся книжечкою, буває, серед ночі прокинуся, тому що цікаво, – а що ж там далі буде? Куди заведе доля героя», – поділилася бабуся.
Бере пані Ольга твори в місцевій бібліотеці, ходить туди сама. Розповіла, що намагається одразу брати декілька видань, адже протягом тижня прочитує від трьох до шести. «Читаю я книжки різних жанрів: про кохання, і детективи, і фантастику. Однак найбільше люблю історію. Особливо про долю українців та батьківщини. Кокотюху та Шкляра читаю».
Поезію, розповіла, читає рідко. Натомість сама трохи віршує. Онука Рита Талах розповіла, що бабуся читає книжки не лише собі, а й правнукам – десятирічному Станіславу та трирічному Владиславу. Діти люблять слухати казки з бабусиних вуст. А найменший по секрету розповів, що, буває, інколи, коли вночі сумує й не спить, прокрадеться нишком у бабусину кімнату й разом читають до ранку.
Щойно прочитавши книжки, пані Ольга відразу відносить їх до бібліотеки. І бере натомість нові. Також цікавиться журналами, газетами. Зі слів бабусі, книжки – це вікно у світ і ліки від туги.
МАЛЮЄ, ЯК ВІДЧУВАЄ
93-річна Ганна ШЕВЧЕНКО пише картини
Щодня не випускає пензля з рук 93-річна Ганна Шевченко. За фахом вона бухгалтер, мистецтвом цікавилася з юності. Малювати їй подобалося з дитинства, а от професійно живописом ніколи не займалася. Усе життя присвятила родині, працювала бухгалтером на різних підприємствах. Узяти до рук професійні пензлі вирішила після смерті чоловіка, у 78 років. Каже: тоді малюванням намагалася заповнити душевну порожнечу. Відтоді створила понад сотню картин. Малює, як відчуває, тому що ніде спеціально не вчилась. Усьому навчилась сама.
Її роботи дихають свіжістю, зеленню й добром. Нині кожну картину продумує до дрібниць. У колекції Ганни Миколаївни є портрети, автопортрети й пейзажі. Все ж, зізналася, найбільше вона любить зображувати пейзажі. Коли дозволяє погода, то намагається працювати на вулиці. «Я коли вийду у двір, подивлюся, а там якась пташечка чи квіточка. І швиденько фіксую це на полотні. Потрібно працювати швидко, щоб не проґавити момент. Треба запам’ятовувати кольори, тіні. Це все важливо», – пояснює пані Ганна.
Раніше, переповідає, часто відвідувала пленери, спостерігала, як працюють професійні художники. «Поїдемо з моїми друзями-художниками на якусь гарну місцину… В Україні дуже гарна природа, – розповідає пенсіонерка. – І річечка, і деревцята, і кручі. Що встигну, на місці малюю. Інше вже вдома. По пам’яті».
Нині Ганну Шевченко підтримує дочка, яка займається живописом професійно. Захоплення матері її не здивували.
«Коли починати – не має значення. Може, тобі два дні життя залишилося, це не важливо, головне – ти за цей час щось зробиш для душі», – розповіла дочка художниці Світлана Устименко. У свої 93 художниця робить точні мазки та досі не користується окулярами. Впевнена: зберегти зір допомагає дрібна робота з полотном.
Кожна картина – кілька тисяч мазків. Коли ти вже у віці, розповіла жінка, важко зображати дрібні деталі. Утім, своє улюблене заняття не полишить. «Я не зможу без картин. Це моє повітря. Я відчуваю себе спокійно, коли працюю над полотном. Моя душа повсякчас тягнеться творити. Мені не хочеться сумувати, бо життя і так само по собі сумне, але в людей воно коротке, а мені дав Бог таке довге життя, і я його буду марнувати? Ні!» – наголосила майстриня. Таке хобі, переповідає Ганна Миколаївна, ніколи не дає їй сумувати: «Це дарує мені натхнення, щастя. Не можу сидіти на місці. Повсякчас щось роблю, кудись іду. Так відчуваю, що життя триває».
Картини Ганна Шевченко не продає, а лише дарує. Декілька разів жінка організовувала виставки своїх робіт у місцевих музеях і галереях. Коли треба перепочити від пензля та мольберта, то пише прозу та вірші. А тримати організм в тонусі їй допомагає щоденна зарядка та гарний настрій.
Нині Ганна Шевченко – найстаріша художниця Черкас, розповіли у місцевому Художньому музеї. Впевнені: секрет її довголіття – у творчості.
Божена ЖИНСЬКА. м. Черкаси.
