Підходить якось після уроку шестикласниця і, плачучи, запитує, що їм із сестричкою робити (сестричці 9 років). Учора мати прийшла з роботи в дуже поганому настрої, сказала, що не може так далі жити, сварила їх обох, молодшу побила. Пообіцяла, що покине. «Сьогодні, — каже дівчинка, — мама пішла з дому рано, коли ми ще спали».
— Заспокойся, дитино. Мама не покине, бо любить і хотіла трішки налякати за непослух. Я впевнена, що вона вже зараз шкодує.
Дівчинка заплакала ще більше:
— Ні, вона це зробить. Торік так сказав батько. Сказав — і пішов від нас.
Матір, на щастя, не залишила дівчаток, загоїлись у молодшої тілесні рани. Та лишилися душевні. А ці лікуються довше. Якщо взагалі лікуються.
Чи не на кожних батьківських зборах кажемо: не навіюйте негативного своїм дітям. Вони надзвичайно вразливі, тож потім живуть із постійною тривогою, в пригніченому настрої. А все це призводить до ранніх неврозів. Найпоширеніші погрози молодшим: «Зараз тебе собака з’їсть», «Віддам тебе чужому дядьку (міліціонеру, лікарю)», «Не будете слухатися — кину вас», «Якщо й цей годинник зламаєш, приб’ю». Ви сказали й забули, а дитина чекає покарання зі страхом. Такі навіювання мають руйнівну силу. І навіть коли дитина не зрозуміє, не зовсім повірить, негатив зробить свою чорну справу.
Чому діти стають невротиками і психопатами? З таким запитанням я звернулася до психоневрологів. А ще запитала, чи не могли б вони навести цифрові дані щодо таких дітей. Лікарі відповіли: там, де є навіть незначні порушення психіки, треба лікувати водночас і дітей, і батьків. Ось інформація про дуже неспокійних фруструючих батьків. Вони не дають дитині спокою своїми повчаннями. А саме: 27 разів на добу звертаються до неї в наказовій формі; 42 рази умовляють; 50 разів звинувачують. Дитяча психіка такого не витримує, їй потрібен відпочинок, навіть періоди перебування в психологічному вакуумі.
Нам сьогодні треба ламати десятки, якщо не сотні стереотипів у поведінці, вчитися толерантності. Інакше й надалі будемо говорити про абстрактне людинолюбство — марево чогось прекрасного «взагалі», а на ділі демонструватимемо зразки насилля і деспотизму. І не обов’язково фізичного.
Незручно повторювати стару істину, але батьки незалежно від здібностей своєї дитини мають підходити до неї з оптимістичною гіпотезою. Навіть із ризиком помилитися. «Чому дитина недисциплінована і зла? — запитував Януш Корчак. — Вона така тому, що страждає. Вона самотня».
Якось зайшла до кабінету матір семикласниці й попросила допомогти їй налагодити стосунки з дочкою: «Я розумію, що вік у неї такий. Сама біолог, а нічого не можу вдіяти. Наші стосунки з нею вже давно перейшли межу інтелігентності. На мої зауваження не реагує. Сказала, кине дім, буде сама заробляти на життя, хоч сім’я наша на матеріальну скруту не скаржиться. Ніяких утисків дочка не зазнає».
Я обіцяла допомогти.
За кілька днів дівчина зайшла до мене, не підозрюючи, що приходила мати. Ми пили з нею чай. Слово за слово — і раптом: «Скажіть, будь ласка, у монастир з якого віку приймають? Як потрапити в якийсь віддалений? А чи зможу я потім забрати до себе бабусю?» І так гірко заплакала…
Коли заспокоїлася, розповіла: «Відтоді, як до нас приїхала бабуся з села, мама з нею не розмовляє, хоча й не свариться. Вранці каже «доброго ранку», увечері — «на добраніч». І все.
Ще коли виходила на вулицю, підібрала восени бездомне кошеня. Годувала його, розмовляла з ним. А потім воно кудись зникло, хоча надвір ми його не випускали. Бабуся засумувала, і я принесла їй красиву маленьку кішечку. Назвали Даркою. Моя бабусенька навіть одужувати почала. А взимку і Дарка зникла. Я здогадуюся: то мама її кудись занесла, як і першу. На зло. їй не подобалося, коли ми з татом були лагідні до бабусі, коли Дарка мурчала біля неї, коли вона чекала мене зі школи. Бабуся тепер зовсім занедужала, а я ночами довго плакала. Врешті прийняла рішення. Піду в монастир служницею і бабусю візьму з собою. Часом думаю, що матір у мене — нерідна, інакше не була б такою жорстокою». Так, діти дуже чутливі до несправедливості. І за свою правду, і за правду близьких вони повстануть проти будь-кого. У цьому випадку — проти вчинків матері.
Є різні методи врегулювання конфліктів. Батьки ж нерідко вибирають не найкращі. На батьківських зборах, при особистих зустрічах умовляєш їх, переконуєш, а в них свої аргументи. Бо пригадують власне дитинство, абсолютне свавілля батька і матері, сварки й покарання. І вважають такий метод виховання надійним: «От бачите, сварили мене і били, а виріс (виросла) людиною».
Батьки. Якими вони мають бути? Загальних рецептів не має. І все ж…
Ніжна, весела мама, котра вміє бути ледь-ледь холоднуватою. Стримано-суворий батько, який часом усміхнеться й зрідка пустує. Можливо, на таких невеличких «вкрапленнях» тримаються і авторитет, і любов до дітей.
А дитина, хоч би якою вона була, удома має бути захищеною, має знати: там завжди горить вогник, що зігріє без зайвих запитань і повчань.
Таїса МОСТОВА, психолог.
