Панічно боїмося китайського коронавірусу, який перекинувся на країни Європи, і водночас нехтуємо реальною небезпекою. За даними ВООЗ, у світі протягом доби помирають понад 3 тис. людей від туберкульозу (далі — ТБ). Ця хвороба — справжня загроза людству, адже її називають лідером за смертністю серед інфекційних захворювань. Нині третина населення земної кулі інфікована мікобактеріями туберкульозу, які у 80–90% випадків вражають органи дихання. Щороку в світі на цю недугу хворіють майже 10 млн людей, помирає близько 2 млн, з них понад 200 тис. — діти. Загальна кількість хворих у світі сягає 50–60 млн. Це дещо більше від усього населення України чи Франції. Ось чому ВООЗ ще у 1993 році проголосила туберкульоз глобальною небезпекою. Від медиків успіх у боротьбі з туберкульозом залежить на 15–20 %, решта — від рівня життя людей. Туберкульоз — проблема соціальна, бо віддзеркалює економічний стан країни, культурно-освітній рівень та благополуччя населення, розвиток охорони здоров’я, зокрема фтизіатричної служби.
Із 2014 року ВООЗ включив Україну до списку держав з високим рівнем мультирезистентного туберкульозу (МРТБ), тобто не чутливого до двох найбільш ефективних протитуберкульозних препаратів.
У країні станом на початок 2019 р. на обліку у фтизіатра перебувають понад 201 тис. пацієнтів. А хворих на активні форми туберкульозу налічується 29 160, у тому числі 6385 хворих на ко-інфекцію ВІЛ/ТБ. За розрахунковими даними ВООЗ, в Україні щороку недовиявляють близько 30% випадків захворювань.
ЩО Ж РОБИТЬСЯ ДЛЯ ПОДОЛАННЯ ЕПІДЕМІЇ?
За словами доцента кафедри фтизіатрії і пульмонології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика Наталії ГРІЦОВОЇ, за останнє десятиліття чимало зроблено для приборкання ТБ. Про це свідчать епідпоказники на рівні країни: суттєве зменшення смертності та поширення недуги. Але з’явилися нові виклики у вигляді хіміорезистентного туберкульозу та вкрай низької ефективності його лікування. На рівні протитуберкульозних закладів впроваджено сучасні молекулярно-генетичні методи бактеріологічної діагностики, які дають змогу встановити діагноз за 4 години на відміну від 2–3 місяців раніше, в тому числі визначитися з наявністю резистентності до основного протитуберкульозного препарату Рифампіцину та ризиком виявлення МРТБ. Це дасть змогу розподілити потоки хворих і вчасно призначити ефективне лікування. Заплановано протягом 2020 року впровадити цей метод діагностики на рівні сімейного лікаря. Крім того, буде введено амбулаторну модель лікування пацієнтів, котрі не є бактеріовиділювачами. Це робиться з метою уникнути перехресного інфікування стійкими штамами мікобактерій ТБ в умовах застарілих протитуберкульозних стаціонарів, де майже неможливо забезпечити інфекційний контроль.
Наталя Гріцова впевнена, що немає жодного методу, який би стовідсотково захистив від ТБ. Тільки міцна імунна система, добре харчування, здоровий спосіб життя, запобігання контакту з хворим, щеплення БЦЖ при народженні. ТБ не є високо контагіозним захворюванням, навіть перебування в контакті з «заразним» хворим далеко не завжди призводить до інфікування, тим більше до захворювання. Але якщо людина погано харчується або має інші фактори, які пригнічують імунну систему, та при цьому перебуває в постійному контакті з хворим, ризик захворіти суттєво зростає. Після встановлення діагнозу треба одразу розпочати лікування, яке в Україні згідно законодавства безкоштовне! Лікування однакове у всьому світі — щонайменше 4 протитуберкульозні препарати впродовж півроку при чутливому ТБ і до 20 місяців при МРТБ. За умови безперервного, своєчасного лікування одужання гарантовано!
Людмила ОПАНАСЕНКО.
