Усі ми — чиїсь діти. Різниця лише в тому, які і чиї. Їй напевне ж поталанило народитися саме у такій родині, бути донькою саме такого батька – великого кардіохірурга зі світовим ім’ям Миколи Амосова. Незадовго до свого відходу Микола Михайлович побував у нашій редакції, ділився на порадницькій гостині своєю житейською, професійною мудрістю. Скупий на похвалу, він напевне ж гордився єдиною своєю донькою, котра, як і батько, стала кардіохірургом.
Досі я не була знайома з Катериною Миколаївною. Хіба що бачила по телевізору, слухала її спогади про батька — вони були такими щемними, такими теплими… То говорила справжня донька свого справжнього батька. А потім багато чула про неї саму від людей, чиїх рідних порятувала після інфаркту…
Саме тоді й зародилася думка неодмінно запросити її, доктора медичних наук, професора,
на порадницьку гостину.
ПРО РОБОТУ ЛІКАРІВ
Напевно, небагато хто здатен урятувати життя іншій людині. Я, мабуть, дещо б звузила відповідь, бо є різні поняття порятунку. Мені здається, що великою є та людина, котра рятує когось, ризикуючи власним життям. У цьому — велич. Ось щойно у мене в кабінеті був чоловік пацієнтки: «Ой, спасибі величезне, ви врятували мою дружину!» А я просто оглянула її, дещо змінила лікування. Я не вважаю, що врятувала їй життя. Наприклад, маленька Настя Овчар, котра винесла з вогню молодшу сестричку, — справжня героїня. А хірург, оперуючи хворих, рятуючи їх від смерті, — просто виконує свою роботу, безперечно, дуже важливу.
Лікарська робота — одна з небагатьох, що сама по собі дає такі надзвичайні відчуття, й інтелектуальні теж, бо ти — розгадав, ти — зумів.
А що є цінніше за людське життя?! Отож, коли щось вдається (я намагаюся уникати пафосних слів), — це ні з чим не порівнянне відчуття. Тому цих зворотних зв’язків, як говорив мій батько, і так достатньо, аби вважати це якимось геройством.
ПРО ЗДОРОВ’Я
Людина живе сьогоденням, відмахуючись від поганих думок. Молодим взагалі здається, що житимуть вічно. Тому мало хто з них здатен щось вкладати у своє здоров’я замість того, аби руйнувати. Хоча треба віддати належне, теперішнє молоде покоління видається мені більш серйозним. Ходити до спортивного залу, не курити і бути худим тепер стає модним. І це — здорово. А старші люди, хоча й бояться смерті, але лінуються. Простіше випити пігулку, відганяючи від себе думку, що «шагреневої шкіри» лишилося зовсім небагато й аби її зберегти, треба напружуватися. Вони не хочуть.
Режим самообмежень (хтось назве це і самомордуванням), розумних відмов від надмірностей — це основа, аби прожити не тільки довше, а й краще. Адже є два поняття: кількість життя і якість життя. Навіщо ж свідомо прирікати себе на страждання від різних болячок? Батько був абсолютно правий. А ще ж один позитив: під час фізичних навантажень виділяються ендорфіни — гормони задоволення, які допомагають боротися з депресією, що дуже важливо, особливо у похилому віці. Отож, хоч з якого боку подивись — треба цим займатися, треба напружуватися.
ПРО ЗДОРОВЕ ХАРЧУВАННЯ
Які ж компоненти здорового харчування я назвала б? Перше — гіпохолестеринемічна дієта (обмеження вживання багатих на тваринні жири продуктів), друге — використання компонентів середземноморської дієти (морської риби, листкових зелених овочів й олії), третє — стеження за глікемічним індексом. Адже легкозасвоювані вуглеводи у багатьох фруктах, окремих овочах (наприклад, відварені столовий буряк і морква теж мають високий глікемічний індекс) також треба обмежити, не кажучи вже про солодощі, що в організмі перетворюються на жири.
Хочеш жити довше і краще — живи правильно. Людина вільна вибирати, але насамперед повинна володіти інформацією, якої, на жаль, вона не доотримує.
Грудень, 2007 рік.
Автор та ведуча проекту
Тетяна Власюк.
