Улітку, коли відкрито сезон для купання у водоймах, дехто з плавців стикається з проблемою потрапляння води у вуха. Щоб її позбутися, не слід, вибравшись на суходіл, стрибати на одній нозі, встромлюючи палець у слуховий прохід. Треба лягти на відповідний бік, не підкладаючи нічого під голову, і за кілька хвилин вода витече. Прискорити процес можна, зробивши кілька ковтальних рухів і намагаючись поворушити вухами (дехто вміє робити це доволі вправно).
Ще один спосіб — згорнути з вати джгутик і обережно засунути в слуховий прохід, щоб вода всоталась.
Зазвичай рідина далі зовнішнього слухового проходу не затікає. Зовнішнє вухо — це не лише вушна раковина, а й слуховий прохід до барабанної перетинки, що перекриває шлях воді. Якщо барабанна перетинка не перфорована (не проткнута), то вода не потрапляє в так звані середнє й внутрішнє вуха. Інколи, втім, вона може просочитися через євстахієву трубу — вузький довгий канал глибоко в носі.
Серед ускладнень від води у вусі — розбухання сірчаної пробки, що призводить до зниження слуху, а також запалення різних відділів, що виникає, коли вода брудна, і разом з нею всередину потрапляють хвороботворні мікроорганізми. Найчастіше — гриби, на які «багаті» прісні водойми. Тоді розвиваються отити, зокрема отомікоз. При цьому захворюванні в слуховому каналі накопичується грибкова маса, що також призводить до зниження слуху. У будь-якому разі вийняти і сірчану, і грибкову пробку зуміє тільки лікар-отоларинголог. Не беріться робити це самі, тим паче довгастими предметами, як-от вушні палички, бо не лише не поліпшите ситуацію, а можете значно погіршити, наприклад, пошкодивши барабанну перетинку.
У більшості випадків отомікоз спричиняють цвілеві та дріжджові гриби. Задля ефективності лікування слід лабораторно визначити їх різновид і застосовувати відповідні фунгіцидні (протигрибкові) препарати. Серед них — кандибіотик, нітрофунгін, гриземін, ністатин, лютенурін. Порядок проведення процедур із використанням медикаментів визначає, а часом і здійснює лікар.
Слід мати на увазі, що лікування отомікозу — процес, як правило, складний, тривалий, не завжди успішний внаслідок резистентності інфекції до діючої лікувальної речовини, тож доводиться змінювати призначення ліків. До того ж захворювання схильне до рецидивів і набуття хронічної форми. Велике значення мають профілактичні заходи для уникнення повторного зараження.
Зусилля пацієнта і лікаря мають бути спрямованими на ліквідацію вогнищ інфекції, запобігання мікротравмам шкіри зовнішнього слухового проходу, проведення загальних і місцевих заходів гігієни.
Ольга ЗУБРИЦЬКА, лікар-отоларинголог вищої категорії.
