Такі запитання неодноразово з’являлися в нашій редакційній пошті, цікавились ним читачі і по телефону, особливо ж щодо вакцинування від COVID-19.
У ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» зазначено, що кожен громадянин мусить піклуватися про своє здоров’я і здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян, проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. А в ст.43 вищевказаного закону, йдеться про те, що пацієнт мусить дати згоду на будь-яку медичну допомогу, зокрема й на щеплення (крім прямої загрози життю, як-от у випадку сказу, коли вакцинація здійснюється незалежно від волевиявлення хворого), нагадує заступник начальника відділу «Дубровицьке бюро правової допомоги» Сарненського МЦ з надання БВПД Юлія Швець, котра підготувала відповідь на це запитання.
Отже, вакцинуватись чи ні, вирішує сам пацієнт, адже це — його право, а не обов’язок.
Але варто пам’ятати, що в питанні вакцинування фігурують не лише права однієї людини (право на відмову від нього), а й інтереси суспільства в цілому та держави зокрема.
Саме тому Закони України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» передбачають обов’язковість щеплень від туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, коклюшу, правця та кору.
Закон допускає відмову від профілактичного щеплення лише за медичними показниками (до прикладу: особам хворим на ВІЛ, які отримують хіміотерапію, тому що їхня імунна система слабка, та ін.).
Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється (ст.15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
До того ж відмова працівника від профілактичних щеплень і проти інших інфекційних хвороб може бути підставою для відсторонення його від виконання робіт на підприємствах та в установах, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників чи поширення ними інфекцій (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Указаними нормами визначено відповідальність за нездійснення обов’язкових щеплень, із чого випливає, що право пацієнта на відмову від лікування не безмежне, оскільки спеціальною нормою встановлено обов’язок зробити профілактичні щеплення.
А що говорить судова практика?
У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року по справі №682/1692/17 зазначено, що індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, інших батьків та їх дітей, які провели у встановленому державою порядку щеплення, зокрема, перед направленням дітей до навчального закладу для здобуття освіти. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета — загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров’я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
Вимога про обов’язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб із огляду на потребу охорони громадського здоров’я, а також здоров’я зацікавлених осіб, є виправданою.
Тобто принцип важливості суспільних інтересів ставиться вище особистих. І якщо відмова від вакцинації може спричинити негативні наслідки для суспільства в цілому, держава встановлює санкції за відмову.
У примусовому порядку проводити вакцинування чинне законодавство не дозволяє, але держава, шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, може обмежити громадянина, що відмовився від щеплення в реалізації деяких його особистих прав.
Наразі вакцинація від COVID-19 в Україні є добровільною, і робити це в примусовому порядку на сьогоднішній день не можна.
Кожен бажаючий може записатися до листа очікування на вакцинацію від COVID-19 на порталі «Дія» або через Національний контакт-центр МОЗ за номером 0 800 60 20 19.
