Її називають мавкою українського кіно, жіночим обличчям України. Її люблять — таку жінку не можна не любити. До неї горнуться — до такої людини не можна не горнутися. Нею захоплюються — такою артисткою не можна не захоплюватися. Про її творчість, талант кажуть: навіть якби зіграла лише дві ролі в кіно — «Мавку» з «Лісової пісні» та Катерину Білокур з «Буйної», — і те стало б однією з найкращих сторінок українського мистецтва. Та в репертуарі народної артистки України Раїси Недашківської сотні прекрасних ролей в театрі та кіно. Створені нею жіночі образи здобули їй не лише багато винагород, премій та звань, а й всенародне визнання, любов та шану, що для справжнього митця найцінніше, найдорожче.
Тільки побачивши талант, його гру зблизька, можна достеменно уявити, а ще глибше — відчути, що то воно за річ — акторство. Наче за куліси зазирнеш — і ніщо тебе там не розчаровує, не засмучує. Навпаки — почуте й побачене робить ще більш зрозумілим, чому ця артистка любима людьми. Бо вона — справжня. Як справжнє сонце над Землею. Як справжній погожий день. Як і та буденна київська маршрутка, що пригальмувала навпроти її будинку. Вона вийшла з неї, наче княгиня (як завше, у якомусь надзвичайному вбранні), тільки-от в жалобі — минув дев’ятий день, як пішов з життя її колега, друг, режисер Віктор Шулаков, з котрим ще так багато напланували здійснити…
Справжньою була і її заклопотаність тим, що коїться сьогодні із Землею — і Раїса Степанівна після кількахвилинного нашого знайомства запропонувала переглянути привезений з кінофестивалю документальний фільм «Ноте» («Дім»).
Прагнення допомогти всім людям перейти в епоху гармонії, духовності, любові звучало й у телефонних розмовах (нашу бесіду раз по раз переривали телефонні дзвінки: когось треба було зустріти, комусь ліки купити, за молодого хлопця-сироту, звинуваченого у тяжкому злочині, помилування у Президента попросити, гроші на черговий фестиваль знайти…).
А як вона по-справжньому, натхненно вірші читала, уривки з моновистав грала!
Слухала, дивилася, захоплювалася, запитувала…
ПРО СПРАВЖНІ ЦІННОСТІ
Людина приходить у цей світ, аби той став кращим, світлішим і добрішим. А для цього маємо самовдосконалюватися, прагнути зростання своєї свідомості, зростання духу. Життя не варте гонитви за матеріальними багатствами, не варте, аби задля них занапащати душу. Звісно, треба мати якийсь необхідний для існування мінімум матеріальних благ, та не вони повинні керувати людиною, її думками і вчинками. Гребти все під себе — навіщо, в ім’я чого? Голі прийшли на цю Землю, голі звідціля й підемо. Та люди надто захопилися надбанням тлінного, перетворивши його на культ поклоніння.
Не варто тримати погане в голові, треба вміти вирізняти найцінніше. Вичищати себе, не забруднюватися. Навіть якщо кортить сказати про когось щось погане — стримайся. Краще сказати хороше слово — цим зробиш приємне і для людини, і для всього Всесвіту. Десь я прочитала, що погане слово випромінює у простір 40 тисяч рентген.
ПРО ЛЮБОВ
Сильні ті, котрі не люблять, а котрі люблять, завше в чомусь поступаються. Пам’ятаєте оту притчу, де дві жінки прибігли до Соломона, аби «поділити» дитину — кожна наполягала на тому, що то її дитя. Соломон звелів розрубати її навпіл. І тоді одна з жінок сказала: не робіть цього, віддайте їй. І сказав Соломон: «Ось справжня мати!»
Як би це все збагнути, збагнути закони любові — до чоловіка, жінки, до дітей, до батьків… Аби не мучити одне одного, не бути егоїстами. Коли любиш по-справжньому, маєш дбати, щоб тій людині було добре. А ми все: він такий-сякий, а я страждальниця. Оце «я, я» знищує людину, руйнує стосунки. Людина вілььна — ніхто не має права її поневолювати, навіть люблячи.
Любов — приголомшливий, надзвичайний стан душі, і яка людина не мріє таке пережити!
ПРО МИСТЕЦТВО
Мистецтво має бути на передовій, піднімати людину, а не опускати до рівня отих, хто платить величезні гроші за квитки у найкращих рядах й не спроможний зрозуміти, оцінити справжній мистецький твір. Мистецтво має піднімати душу. А які фільми тепер показують? Ті, де б’ють, ґвалтують, убивають, а потім — хепі-енд. Усе ж залишається у підсвідомості. Невже наші керівники телебачення не розуміють, що цього не можна показувати? Скільки ж можна думати тільки про гроші, гроші, не замислюючись над нашим майбутнім.
ПРО ДОБРО
Треба радіти кожному дню, кожній людині, з котрою спілкуєшся. І любити навколишній світ, учитися у природи. Боже, яка ж вона гармонійна! Все в житті треба цінувати, і, як сказано в молитві Оптинських старців, усе, що несе тобі цей день, сприймати зі смиренністю. Люди мають бути добрішими. Ми так завинили перед нашою Землею, а вона ж жива, потребує нашої любові. Це ж наш малесенький дім у величезному Всесвіті. Треба поспішати творити добро, прикрашати життя одне одному на цій Землі.
Вересень, 2009 рік.
Повну версію порадницької гостини з Раїсою Недашківською можна прочитати в книжці “Порадницька гостина. Історії життя та успіху. 2006 – 2016”.
Автор і ведуча проекту «Порадницька гостина»
Тетяна ВЛАСЮК.
