Є багато людей, яким, за їх словами, хронічно бракує часу для владнання запланованих і поточних (непередбачених) справ. Проте вони все ж таки примудряються встигати. Завдяки високій внутрішній зібраності, організованості, відповідальності. А є такі, в яких, здавалося б, і справ небагато, та вони всюди запізнюються, заживаючи слави непунктуальних, а то й безвідповідальних.
І річ не у мотивації та обов’язковості, а в особливостях психіки, навіть мозковому порушенні, як запевняє доктор психологічних наук Вікторія КРУЧЕК:
«Схоже на те, що в осіб, які хронічно запізнюються на певні зустрічі, події, початок котрих точно визначений, розбалансований так званий циркадний годинник — біологічне, вроджене відчуття часу. Такі люди, приміром, не можуть більш-менш точно розрахувати хронометраж, щоб встигнути (дістатися) до певного місця. Тому доводиться виробляти додаткову схему поводження — пристосувальний алгоритм, щоб ефективно функціонувати в суспільстві».
На жаль, медична наука тільки-но визнала цей розлад як «синдром хронічного запізнення», тож лікувальних методів поки що не існує. Зокрема не так давно вперше в історії медицини і психології лікарі клініки «Ninewells Hospital» у шотландському м. Данді після ретельного обстеження поставили такий діагноз 57-річному Джиму Данбару, з’ясувавши, що в нього — органічний розлад мозкових функцій.
Людям із такими поведінковими особливостями психолог радить письмово планувати свій день, указуючи час на виконання справ і дорогу до потрібного місця. Можна щоденно складати своєрідну таблицю-розклад із зазначенням назв заходів і часу їх початку та завершення, обов’язково враховуючи або передбачаючи (призначаючи) інтервали між ними, наприклад, для суто особистих справ, як-от: вживання їжі, відпочинок, відправлення інших природних потреб, а також зарезервувати час перебування у дорозі.
Така організація свого робочого дня дає змогу зменшити вірогідність запізнення й психологічного напруження з остраху перед недотриманням норм етики, в даному разі — пунктуальності.
