Налічується близько 45 видів півоній. А про сорти годі й казати! Їх кілька тисяч. Усі відрізняються забарвленням, величиною, будовою квітки, тривалістю цвітіння, формою та висотою куща.
Більшість півоній — трав’янисті види. До них зокрема належать ті, що ростуть у природі. З природних трав’янистих видів у культурі поширені такі півонії.
Аномаля, або Мар’їн корінь, — рослина заввишки 60–100 см із доволі крупними квітами діаметром до 13, а іноді й 18 см. Кореневище має різкий специфічний запах. Цей вид може рости у затінку як декоративна та лікарська рослина.
Тонколиста, або Воронець, — пишний кущ заввишки 20–60 см із вкритим розсіченим листям стеблом та великими яскраво-червоними квітами. За особливу форму листя англійці називають її «папоротевою півонією».
Млокосевича (названа за прізвищем ученого, який її відкрив) з жовтими квітами.
Менш відомі деревоподібні півонії — кущі заввишки 1,5–2 м, надземна частина яких дерев’яніє.
За будовою квітки півонії поділяють на:
немахрові, або прості (до них належать усі дикорослі види та їх гібриди). Квітка складається з 5 чи більше широких пелюсток, розташованих в 1–2 ряди, з численними тичинками;
напівмахрові, мають кілька рядів пелюсток;
махрові, що в свою чергу поділяються на підгрупи: напівкулеподібні; корончасті (крайні пелюстки крупні, широкі, розташовані в один ряд, усередині численні вузькі, в центрі широкі, розташовані у вигляді коронки); розоподібні (пелюстки численні, крупні, щільно зібрані), за будовою квітки нагадують троянду; напіврозоподібні (на відміну від попередніх, у центрі бутона безліч тичинок);
японські — їх називають перехідними від простих до махрових. Пелюстки розташовані в 1 або 2 ряди, з численними видозміненими тичинками, в деяких сортів тичинки загинаються всередину квітки;
анемононоподібні. У квітці 5 чи більше пелюсток, розташованих в 1 чи більше рядів. У центрі квітки численні видозмінені тичинки.
За строками цвітіння розрізняють ранні, середні та пізні.
Півонії — багаторічні рослини. На одному місці ростуть і цвітуть до 30 років. Частого пересаджування не люблять. Добре почуваються на відкритих сонячних місцях із родючим суглинковим ґрунтом із нейтральною або лужною реакцією. Непридатні для них сирі заболочені місця. Більшість півоній отруйні.
Лідія ГЕРАЩЕНКО.
